Клайв Баркер - Жахослов [збірник]

– …розігрався такий сюжет, – вів далі Ґіньйоль. – Багата юна сирота, вірний коханець, жорстокий дядько-високопосадовець, фальшиве звинувачення і щедра винагорода, обіцяна церковній скарбниці, якщо буде отримане зізнання. Усе це в драматичних сценах. Безліч балаканини. Але ми вже знаємо, що то лише марнування наших з вами сил. Ну, справді, невже вам цікаво, чи зможуть старі в сутанах прибрати до рук золото невинної жертви? Обійдемося без преамбули – ми ж розуміємо, що вам не терпиться перейти до головної, кульмінаційної сцени, і якнайшвидше. Тож наша п’єса розпочнеться кульмінацією, а тоді…

Юнака і дівчину заштовхали до окремих кліток і підняли над сценою. Дівчина жалісно скрикувала. Юнак тримався мужньо й незалежно. Під висячими клітками розгорнули полотно.

На сцену викотили кілька жаровень із розпеченим вугіллям. Слідом увійшов бритоголовий здоровило з грубим, жорстоким обличчям, одягнений у довгий фартух. Пов’язка на оці нездатна була приховати рваного шраму, що перетинав добру третину обличчя. З усіх кутків залу почулися вигуки: «Браво, Морфо!» Вочевидь, він був популярним. Морфо [57] Морфо – персонаж фільму жахів «Страшний доктор Орлов» (1962). всміхнувся, приймаючи оплески. А тоді поклав на стіл вузол із промасленої тканини й розгорнув, гордо демонструючи цілий набір колючого, гачкуватого, викривленого, вигостреного причандалля. Підібравши відкинуту Ґіньйолем коцюбу, він єдиним махом випростав її, викликавши новий шквал задоволених вигуків, і всунув у найближчу жаровню.

Чи існувало суперництво між цим здорованем і господарем сцени? У театральних трупах таке трапляється скрізь. Морфо не був зображений на плакатах, але мав свою віддану claque . [58] Клака ( фр. ) – група осіб, найнята для того, щоб гучними оплесками, вигуками або свистом створювати враження успіху чи призводити до провалу п’єси, артиста.

– Кого катувати першим? – спитав у публіки Ґіньйоль. – Дона Бартоломе чи Прекрасну Ізабеллу?

– Підсмаж курву, – вигукнув хтось із партеру. – Усіх їх підсмаж!

– Ні, краще розпанахай нам хлопчика, гарненького хлопчика, – озвався вишуканий жіночий голос – не Клари, але когось зі схожими смаками. – Подивимось, що в цього красеня всередині.

– Якого дідька, задай їм обом!

Публіка, розділившись, горлала одне на одного, як Панч і Джуді, хіба що дорослими голосами.

Замкнені в клітках актори почувалися незручно і мали по-справжньому наляканий вигляд, без жодних натяжок. Згідно з програмою, ролі Ізабелли і Дона Бартоломе дісталися виконавцям на ім’я Берма [59] Берма – персонаж роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу» (1913), уособлення паризької акторки кінця ХІХ ст. і Фрозо. [60] Фрозо – персонаж оповідання Тода Роббінза «Шпори», нещасний клоун мандрівного цирку. Мало хто в трупі потурбувався вказати свої повні імена – звичай, що так само побутував серед дівчат із кабаре, від «Мулен Руж» до «Ле Ша Нуар».

Морфо витягнув з вогню розпечену почервонілу коцюбу і торкнувся її кінцем загрубілої стопи когось із жертв на задньому плані. Нещасний пронизливо скрикнув. Клакери підхопили цей крик, усіляко передражнюючи його, підвиваючи від надміру вдаваного болю й співчуття.

Жоден на сцені Театру Жахів не зміг би налякати Кейт сильніше, ніж його публіка.

– Ви, мадам, – промовив Ґіньйоль, і його маленькі яскраві людські очі з-під неживої маски впилися в Кейт, – з мідно-рудим волоссям і товстими блискучими окулярами… Кому ви віддасте перевагу?

Кейт застигла на місці, не промовивши ані слова.

– Бартоломе, Ізабелла, обоє… жоден з них?

Вона кивнула, майже ненавмисно.

– Гуманістка, пані та панове. Рідкісний екземпляр у нашому кварталі. Мадам… ні, мадемуазель … ви надто добросердні, щоб бажати жорстоких тортур цим невинним людям, так? А чи не хочете запропонувати себе на заміну? Вашу власну гарненьку плоть замість їхньої? Ми маємо клітки всіляких розмірів, підберемо для будь-якої пташки. У руках Морфо ви перетворитесь на чудову канарку. Так солодко заспіваєте від дотику його найгарячішого заліза і найгостріших лез. Хіба не приваблива пропозиція?

Кейт спалахнула, наче її обличчя вже обпікав вогонь. Старий джентльмен поряд із нею важко дихнув. Він так на неї косував, ніби вона була недільним біфштексом із картоплею, щойно з печі. Його бліді руки з довгими пальцями нервово звивалися на колінах. Кейт шкодувала, що не можна пересісти куди-небудь подалі від цього типа. Вона глянула на родину товстунів з іншого боку – всі як один прихильники Морфо – і була приголомшена їхньою безтурботною радістю.