Клайв Баркер - Жахослов [збірник]

Останній номер більше нагадував звичайну драму, ніж чергу кривавих видовищ, що становили кістяк сьогоднішньої вечірньої розваги. Хтось явно написав для неї сценарій.

Актори трупи позували, наче statue vives , [66] Живі статуї ( фр. ). зображаючи воскові фігури. Сам Ґіньйоль грав роль гіда, розповідаючи історії злочинів, персонажі яких, поважні на вигляд леді та джентльменам, здобули soubriquets [67] Прізвиська ( фр. ). на кшталт Різник, [68] Джек-різник – псевдонім, даний серійному вбивці, що діяв 1888 року у Вайтчепелі та прилеглих районах Лондона. Його жертвами ставали повії з міських нетрів, яким вбивця перерізав горло, а потім вилучав органи з їхніх тіл. Прізвисько взято з листа, надісланого в Центральну агенцію новин, автор якого взяв на себе відповідальність за вбивства. Деякі експерти вважають цей лист фальсифікацією. Цирульник, [69] Цирульник – Свіні Тодд, перукар-демон з Фліт-стрит – головний герой однойменного мюзиклу і кількох фільмів, заснованих на лондонській міській легенді про цирульника, який убивав своїх клієнтів, ховаючи тіла в льосі. Уперше з’явився як негативний герой в серії оповідань Едварда Ллойда «Перлова нить» (1946). Отруйна Марі, [70] Отруйна Марі – Марі-Фортюне Ляфарж, фігурантка гучної справи про отруєння у Франції ХІХ ст., засуджена за вбивство власного чоловіка. Перша в історії судової практики злочинниця, визнана винною на підставах експертних висновків, отриманих методами токсикології. Справа викликала суспільний резонанс: через недовіру до точних наук, що побутувала в тодішньому суспільстві, чимало людей вважали докази її вини непереконливими. Синя Борода, [71] Синя Борода – персонаж французької народної казки, який прославився вбивством багатьох своїх дружин. Чорна Вдова [72] Чорна Вдова – Белль Соренсен Ґаннесо, американська серійна вбивця другої половини ХІХ ст. З метою заволодіння грошима, цінностями та отримання страховки вбила від 25 до 40 людей. або Вовкулака. [73] Паризький Вовкулака – Бертран Кайє, головний герой однойменного історико-фантастичного роману Ґая Ендора, опублікованого 1933 року. Зміна декорацій – і на сцені ожила постать убивці Бертрана Кайє, відомого своєю звичкою чинити наругу над тілами покійників. Він потай пробрався на цвинтар, аби вчепитися в горло запізнілій плакальниці.

Роль Кайє виконував Фрозо, якому для різноманітності дали шанс убити замість бути вбитим. Пам’ять про нещодавні страждання актора на сцені тривала, від чого тепер у ролі монстра він мав дуже жалісний, якщо не жалюгідний вигляд. Дія відбувалася 1971 року. Арешт і судовий процес над божевільним скидався на чорний фарс на тлі падіння Паризької Комуни. Стільки комітетів і підкомітетів проводили свої засідання, обговорюючи цілі й досягнення Комуни та її дедалі безнадійніший захист, що офіційну судову залу годі було знайти. Відтак справу Кайє слухали в стінах покинутої крамниці коновала. Свідків, адвокатів, поліціянтів та родичів жертв викликали або силоміць забирали на барикади, адже армія Версаля знов оволодівала містом. На підтвердження цього за лаштунками гриміла стрілянина. Зізнання Кайє було перервано запеклою битвою, що ввірвалася до імпровізованої судової зали, рясно окропивши підлогу крамниці людською кров’ю. Після закінчення сутички Кайє, запинаючись, і далі звітував про свої злочини та непереборні потяги.

Ґіньйоль викидав колінця і здавлено хихикав, доки на сцені розгорталися події La Semaine Rouge [74] Кривавий тиждень ( фр. ) – 21–28 травня 1871 року, останній тиждень існування Паризької Комуни, протягом якого армією Версаля було розстріляно понад 30 тисяч людей. – найкривавішого тижня і в без того кривавій історії Парижа, що перевершив собою навіть епоху Терору. Кровожерлива манія Кайє здавалася суцільною дрібницею із цими зразками жорстокості й цинізму. Більшість його «жертв» потрапляли йому до рук уже мертвими. Двох чи трьох він придушив власноруч, але результати не справили на нього задовільного враження. Свіжі мерці були занадто сухі, щоб відповідати його збоченим смакам. Вабили його лише трупи, уражені гниттям. Водночас сотня заручників, включно зі священиками й черницями, була страчена за наказом Комітету громадської безпеки. Виходячи з міркувань помсти, армія переможців замордувала тридцять тисяч людей, винних, невинних, узагалі непричетних – усіх, хто потрапляв під гарячу руку.