Роман Квант - Блискавка

– Аякже.

– Я вас ненавиджу. Ви вбили мою матір чотири роки тому. Її звали Світлана. А ви, псих, її отруїли. Паскуда! Щоб ти здох!

Пауза.

До Павла дуже повільно доходить зміст сказаних слів.

– То ця шлюха була твоєю матір’ю? – він дико зареготав. – Ніколи б про таке не подумав. Вона давала мені коли я хотів. Я мав її в усіх позиціях. Ми трахалися як…

– Не смій говорити так про мою матір! Ти ж хворий на голову! Як ти взагалі смієш…

– Стули пельку, шлюха! Ти все одно зараз здохнеш! Все це мені остаточно набридло. – Павло наставив на неї пістолет. – Твоє життя вже завершилося!

Софія зрозуміла, що не зможе виконати свою місію. Павло, вбивця її матері в майбутньому стане ще більш кровожерливим вбивцею. І побачене майбутнє насправді вже починає реалізовуватися. Свідомість Софії охопила жахлива здогадка. Здогадка, яка повністю паралізовувала її здоровий глузд, затуманюючи його жахливою, трагічною картиною майбутнього, яке вже починалося. В очах Павла відображався її страх, страх загнаної в кут жертви. Дівчина зазирнула в очі смерті і відчула її подих: легкий та безмежний. Подих безконечності та спокою назавжди.

Софія пригадала, що вже була на межі смерті, привідкривала двері в інший світ, але мимоволі вимушена була повернутися назад. Вона дуже добре памятала, як хотіла повністю залишитися в іншому вимірі, відчути невагомість та відсутність жодних правил. Смерті дівчина не боялася, але її гнітили інші думки. Софія не хотіла, щоб майбутнє, що виникло у видінні матеріалізувалося у реальному світі в усіх найменших подробицях.

Всі думки про місію в цьому житті одночасно огорнули її, як сонце огортає небо помаранчевим маревом на світанку.

– Ні! – панічно вигукнула Софія крізь сльози. – Я не хочу помирати так! Не хочу. Я нічого вам не зробила… Смерть… Ти маніяк… Ти просто псих! Ні!

– Шо ти верзеш? Який ще маніяк? Ти ж під кайфом, дєтка!

Але страх холодком пройшовся по всьому його тілу, залишивши свій слід в свідомості.

– Не вбивай… Я повинна зупинити тебе! Ти не станеш маніяком…

– Досить нести дурниці. Здихай, відьмо!

Він натиснув на гачок.

Пролунав постріл.

Після чого,

( СТОП- КАДР)

час наче зупинився і всі дії почали рухатися окремими картинками, а не єдиним цілим. В одну мить у дівчини з’явилося панорамне бачення, ніби вона бачила все, що відбувається навколо неї на всі триста шістдесят градусів. Куля дуже повільно рухалася в її бік, здавалося, що вона зможе уникнути фатальної пострілу. Але панорамне бачення зникло і повернулася дійсна, сурова, страшна і правдива реальність: куля влучила в груди Софії і нещасна дівчина впала на підлогу. Різка, пекуча і майже невиносна біль швидко виникла у легенях і дівчина почала задихатися.

Свідомість буквально за кілька секунд погасла і весь реальний світ, що її оточував перетворився в Безконечність, в Ніщо, в Абсолют, в темну безодню, що лякала своєю невідомістю та загадковістю.

– Ні-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і! – розпачливо вигукнув Денис. – Шоб ти здох! ПАСКУДА! НАВОЛОЧ!!!

Його трясло від люті і він готовий був кинутися на батька.

Павло лише посміхнувся у відповідь.

– Прощай! – тільки і сказав він, і кинувся тікати по підземному проходу до виходу.

Денис мовчки стояв над закривавленим тілом Софії хвилин п’ять. Аж поки їх не знайшли оперативники, озброєні до зубів.

Олег з людьми допомогли підняти поранене, майже не живе тіло Софії. Вона сама втратила свідомість і дуже багато крові. Окрім оперативників, до дівчини підішли Василь та Мирослав. Денис був весь нервовим і трясся від страху, що полонив увесь його здоровий глузд.

– Ні! – панічно заволав Василь, побачивши таку жахливу картину. – Софія! Господи, тільки не це! Софія, ні! НІ! НЕ ПОМИРА-А-А-А-А-А-Й!!!

– Що з Софією? Куди потрапила куля? – важко дихаючи спитав Олег, який єдиний більш-менш зберігав холоднокровність в такій критичній і навіть смертельній ситуації.

– Боже, моя донька мертва! Софія-Я-Я-Я-Я! – безпорадно вигукнув Василь і нахилився до неживого повністю закривавленого тіла. Куля потрапила в легені і навколо них було величезна червона пляма, що швидко збільшувалася у діаметрі із геометричною прогресією, як збільшується капля олії на сковороді, коли розтікається по ній. – За що тебе вбили ці виродки! Я ЇХ В ГІМНО РОЗТОПЧУ! ЩОБ ВИ ЗДОХЛИ СУКИ!!! Я ВАС НЕНАВИДЖУ!!! А-А-А-А-А!!!

Василь почав голосно ридати.