– Ми не знали, – знічено пояснила я. – Райлі брехав нам. Вибачте.
Він якусь мить дослухався до звуків, і я збагнула, що на полі бою зовсім тихо. Все скінчилося.
Якщо в мене ще лишалися сумніви щодо того, хто переміг, то зараз вони цілком розвіялися: буквально через секунду до білявця приєдналася вурдалачка з хвилястим каштановим волоссям і золотими очима.
– Карлайле? – зронила вона збентеженим тоном, вдивляючись у мене.
– Вона не хоче битися, – пояснив білявець.
Жінка торкнулася його руки. Вампір і досі був напружений, готовий до стрибка.
– Вона така налякана, Карлайле. Може, ми ліпше…
Білявець на ім’я Карлайл озирнувся на неї, а тоді трохи випростався, хоча й досі тримався нашорошено.
– Ми не зашкодимо тобі, – мовила до мене жінка. У неї був м’який заспокійливий голос. – Ми не хотіли з вами битися.
– Вибачте, – прошепотіла я знову.
У голові моїй була повна каша. Дієго мертвий, це істина, і вона спустошує. Крім того, битва скінчилася, мій клан програв, а ворог переміг. Але в моєму мертвому клані було чимало вампірів, які б залюбки подивилися, як я горю, а ворог, зовсім не маючи на те причини, лагідно балакає до мене. Ба більше, з цими двома незнайомцями я почуваюся безпечніше, ніж із Раулем та Крісті. Яка полегша, що Рауль і Крісті мертві! Як усе заплутано!..
– Дитино, – мовив Карлайл, – ти здаєшся? Якщо ти не чинитимеш опору, ми обіцяємо, що не скривдимо тебе.
І я зразу йому повірила.
– Так, – прошепотіла я. – Так, я здаюся. Не хочу нікому зашкодити.
– Ходімо, дитино, – заохочувально простягнув він руку. – Дай моїй родині хвильку, щоб оговтатися, а потім ми дещо в тебе розпитаємо. Якщо відповідатимеш чесно, можеш нічого не боятися.
Я повільно підвелася, стараючись не робити різких рухів, які б могли здатися загрозливими.
– Карлайле! – покликав чоловічий голос.
До нас приєднався ще один жовтоокий вампір. Щойно я його побачила, випарувалось те слабеньке відчуття безпеки, яке охопило мене поряд із першими двома незнайомцями.
Він теж був русявий, але вищий і стрункіший. Уся його шкіра була в шрамах, і найбільше шрамів виявилося на шиї та нижній щелепі. Кілька слідів на руках були свіжі, але решту він отримав не в сьогоднішній бійні. Він брав участь у такій кількості сутичок, яку я й уявити не могла, і жодного разу не програв. Його жовтувато-карі очі палали, а в постаті ховалася насилу стримувана лють роздратованого лева.
Ледь побачивши мене, він приготувався до стрибка.
– Джаспере! – застеріг його Карлайл.
Джаспер різко зупинився й широко розплющеними очима витріщився на Карлайла.
– Що тут відбувається?
– Вона не хоче битися. Вона капітулювала.
Брови пошрамованого вампіра нахмурилися, і зненацька я відчула хвилю безнадії, хоча не була певна, що саме викликало в мене такий відчай.
– Карлайле, я… – завагався Джаспер, а тоді провадив далі, – мені шкода, але це неможливо. Коли з’являться Волтурі, не можна, щоб хтось із цих перволітків залишався серед нас. Ти уявляєш, у якій ми опинимося небезпеці?
Я не зовсім розуміла, що він має на увазі, але втямила достатньо. Він хотів моєї смерті.
– Джаспере, вона ж зовсім дитина! – запротестувала жінка. – Ми ж не можемо її просто холоднокровно вбити!
Дивно було чути, як вона говорить про нас, ніби ми й досі люди, ніби й досі вбивство – це гріх. Якого можна уникнути.
– Під загрозою вся наша родина, Есме. Ми не можемо дозволити, щоб Волтурі подумали, буцімто ми порушили правила.
Жінка на ім’я Есме стала поміж мною і тим, хто хотів мене вбити. Неймовірно, але вона обернулася до мене спиною.
– Ні. Я цього не допущу.
Карлайл стурбовано зиркнув на мене. Видно було, яка дорогá йому ця жінка. Мабуть, у мене був би такий самий вигляд, якби хтось опинився за спиною Дієго. Я постаралася якось виявити покірність, яку зараз відчувала.
– Джаспере, гадаю, варто ризикнути, – мовив Карлайл. – Ми не Волтурі. Ми дотримуємося їхніх правил, але ми не ставимося до життя так легковажно. Ми все їм пояснимо.
– Вони можуть подумати, що ми для захисту створили власних перволітків.
– Але ж це не так. А навіть якби було й так, на наших територіях ніхто не засвітився, тільки в Сієтлі. Немає закону, який забороняв би створювати вампірів, якщо ви здатні їх контролювати.
– Занадто небезпечно.
– Джаспере, – Карлайл обережно торкнув його за плече. – Ми не можемо вбити дитину.
Джаспер обпік чоловіка з добрими очима палючим поглядом, і зненацька я розсердилася. Він же не збирається скривдити лагідного вурдалака і його жінку, правда ж? Джаспер зітхнув, і я втямила, що все минулося. Моя злість випарувалася.
Читать дальше