Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Так, у Честері я занедужав, але з Божою поміччю та завдяки турботам моєї дружини хвороба минулася. — Метью простягнув руку й торкнувся моєї руки з ніжністю вдячного чоловіка. — Мій лікар наполіг, щоб мене підстригли й поголили, аби хвороба швидше пішла геть, але саме завдяки прохолодним ваннам, які порадила мені приймати Діана, я одужав так швидко.

— Дружина? — ледь чутно перепитав Денфорт. — А вдовиця Бітон не сказала мені, що…

— Я не ділюся подробицями свого приватного життя з неосвіченими й темними жінками, — різко відказав Метью.

Бідвел чхнув. Метью пильно поглянув на нього — спочатку з тривогою, а потім з ретельно напущеним на себе виглядом зростаючого розуміння. Цього вечора мені судилося дізнатися про свого чоловіка багато нового, включно з тим, що він виявився напрочуд гарним актором.

— Ага, значить, ви прийшли сюди просити Діану вилікувати Бідвела, — з удаваним жалем у голосі сказав Метью. — Ще б пак — скільки ходить дурних чуток! Новина про здібності моєї дружини вже ходить від хати до хати?

У цю історичну добу медичні знання були небезпечно близькими до знань, якими володіли відьми. Невже Метью збирався втягнути мене в халепу?

Бідвел хотів було щось відповісти, але тільки й зміг, що похитати головою і щось незрозуміло буркнути.

— Якщо ви тут не для лікування, то, мабуть, для того, щоб віддати Діані вже готові черевики. — Метью з любов’ю поглянув на мене, а потім перевів погляд на священика. — Як ви, напевне, вже чули, усі пожитки моєї дружини були втрачені під час подорожі, пане Денфорт. — Метью знову переключив увагу на чоботаря, і нотка докору заповзла до його голосу. — Знаю, ви — людина зайнята, але, сподіваюся, що ви принаймні скінчили виготовлення шаблонів. Цього тижня Діана збирається піти до церкви, а стежину до ризниці часто заливає водою. Комусь давно пора цим зайнятися.

Відтоді як Метью заговорив, груди Іффлі розпирало від обурення. Насамкінець йому вже несила стало терпіти.

— Бідвел дійсно приніс черевики, за які ви заплатили гроші, але ми тут не для того, щоб просити допомоги у вашої дружини чи перейматися такими дурницями, як шаблони та калюжі! — Із цими словами Іффлі драматичним жестом поправив було накидку на стегнах, але цей жест, задуманий як вияв почуття гідності, лише підкреслив схожість цього чоловіка з промоклим пацюком, бо він мав гострий довгий ніс та маленькі, мов намистини, очиці. — Скажіть їй, пане Денфорт.

Преподобний Денфорт мав такий вигляд, наче ладен був краще у пеклі горіти, аніж постати в домі Метью Ройдона перед його дружиною.

— Нумо, скажіть, — підштовхнув його Іффлі.

— Останнім часом часто звучали звинувачення… — більше Денфорт не зміг сказати нічого, бо Волтер, Генрі та Хенкок усі як один напустилися на нього.

— Якщо ви прийшли сюди, щоб висловлювати звинувачення, пане, то можете адресувати їх мені або його світлості, — відрізав Волтер.

— Або мені, — озвався Джордж. — Я добре знаюся на законах.

— А-а-а… Е-е-е… Так… Ну… — промимрив церковник і пригнічено замовк.

— Удовиця Бітон захворіла. І молодий Бідвел теж, — сказав Іффлі, вперто наполягаючи на своєму попри те, що у Денфорта здали нерви.

— Я не сумніваюся, що це та сама пропасниця, на яку захворіли я та батько хлопця, — спокійно мовив Метью, стискаючи мою руку. Позаду мене стиха вилаявся Гелоуглас. — У чому конкретно ви звинувачуєте мою дружину, Іффлі?

— Удовиця Бітон відмовилася допомагати їй у якійсь лихій справі. І тому господиня Ройдон наслала хворобу на її суглоби та біль на голову.

— Мій син втратив слух, — поскаржився Бідвел голосом, сповненим горя та безпорадності. — У його вухах щось несамовито калатає, наче дзвін. Удовиця Бітон каже, що його зачаклували.

— Ні, — прошепотіла я. Кров різко відплинула від моєї голови, я заточилася, але Гелоуглас умить схопив мене за плечі й не дав упасти.

Почувши слово «зачаклований», я знову опинилася перед уже знайомою прірвою.

Я завжди найбільше за все боялася, що люди дізнаються про те, що я — нащадок Бріджет Бішоп. І тоді з’являться спочатку допитливі погляди, а потім — підозрілі. Єдиною можливою відповіддю на це була втеча. Я спробувала випручати пальці з міцної хватки Метью, але його рука була мов кам’яна, а Гелоуглас і досі тримав мене за плечі.

— Удовиця Бітон уже давно страждає на ревматизм, а в сина Бідвела трапляються рецидиви запалення горла, яке часто призводить до болів та глухоти. Ці хвороби траплялися до того, як моя дружина прибула до Вудстока. — Своєю вільною рукою Метью зробив лінивий жест, немов відмітаючи ці безглузді звинувачення. — Стара баба заздрить здібностям Діани, а малий Джозеф був вражений її красою і заздрить мені через те, що я маю статус жонатого чоловіка. Це не звинувачення, а безглузді фантазії.