Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Слухай мене. Прийде відьма. Це я тобі обіцяю.

Наступного дня Метью чекав мене в просторій мансарді Мері в замку Бейнардс. Він стояв, із веселою цікавістю витріщаючись на Темзу. Коли я увійшла, він обернувся і посміхнувся, побачивши на мені середньовічний різновид сучасного лабораторного халата, накинутого поверх корсажа та спідниць.

— Наразі Мері не може залишити свій експеримент. Каже, що в понеділок зможе звільнитися якраз вчасно до обіду. — Я оповила його шию руками і міцно поцілувала. Метью аж позадкував.

— А чому від тебе пахне оцтом?

— Мері ним миється. Він очищує руки краще за мило.

— Із мого дому ти вийшла, поширюючи солодкий аромат хліба з медом, а графиня Пемброкська знову зробила з тебе солоний огірок. — Метью встромив свого носа мені під вухо. І задоволено зітхнув. — Я знав, що знайду місце, куди оцет не зміг добратися.

— Метью, — збентежено пробурмотіла я. Позаду нас стояла Джоана, служниця графині.

— Ти поводишся, як манірна й цнотлива вікторіанка, а не як відверта й непристойна представниця Єлизаветинської доби, — сказав Метью і розсміявся. Іще раз ніжно поцілувавши мене в шию, він випрямився. — Як ти провела день?

— А ти бачив лабораторію Мері? — Змінивши безформний «халат» на свою накидку, я відіслала Джоану займатися своєю роботою. — Вона повністю зайняла під неї одну з веж замку і розмалювала її стіни зображеннями філософського каменя. Це все одно, що працювати всередині сувою Ріплі! Я бачила один його примірник, але він має лише двадцять футів завдовжки. А фрески Мері вдвічі більші. І тому мені було важко зосередитися на роботі.

— А який експеримент ви ставили?

— Полювали за зеленим левом, — гордовито повідомила я, маючи на увазі ту стадію алхімічного процесу, під час якої два кислотні розчини, поєднуючись, утворювали приголомшливо гарні трансформації кольорів. — Ми його ледь не піймали. Але потім щось пішло не так, і колба вибухнула. Це було фантастично!

— Я дуже радий, що ти не працюєш у моїй лабораторії. Узагалі-то, коли працюєш з азотною кислотою, слід намагатися уникати вибухів. Наступного разу могли б зайнятися чимось менш небезпечним, скажімо, дистиляцією трояндової води. — Очі Метью підозріло звузилися. — А зі ртуттю ви не працювали?

— Не хвилюйся. Я не зроблю нічого, що може завдати шкоди нашій дитині, — виклично сказала я.

— Кожного разу, коли я висловлюю занепокоєння твоїм здоров’ям та благополуччям, тобі починає здаватися, наче мене турбує дещо інше, — нахмурився Метью. Темна борода й вуса, до яких я й досі не могла звикнути, робили вираз його обличчя іще суворішим, але мені не хотілося з ним сперечатися.

— Вибач, — сказала я, швидко міняючи тему. — Наступного тижня ми збираємося наколотити свіжу порцію prima materia — первісної матерії. До її складу входитиме ртуть, але обіцяю тобі, що я до неї не доторкнуся. Мері хоче перевірити, чи не розкладеться та прима матерія на алхімічну жабу до кінця січня.

— Веселенький початок нового року, — сказав Метью, поправляючи накидку на моїх плечах.

— А куди це ти так пильно вдивлявся? — поцікавилася я, і собі визирнувши з вікна.

— Напередодні Нового року хтось хоче організувати святкове багаття по той бік ріки. Щойно фургон вирушає за новою партією дров, як місцеві мешканці цуплять те, що вже привезено. Щогодини купа стає дедалі меншою. Сізіфів труд, та й годі.

— Мері сказала, що завтра ніхто не працюватиме. Ага, і не забудь сказати Франсуазі, щоб вона купила більше хліба і замочила його в молоці з медом, щоб встиг розм’якнути до суботнього ранку. Мабуть, Мері непокоїться, що у домі, де керують вампіри, я помру з голоду.

— Леді Пемброк дотримується політики «нічого не знаю, нічого не чую, нічого не бачу, нічого нікому не скажу» в тому, що стосується створінь та їхніх звичок, — зазначив Метью.

— Невже вона жодного разу не згадала про свої зіпсовані черевички? — недовірливо спитала я.

— Мері Сідней уникає проблем точнісінько так, як це робила її мати: заплющує очі на всяку неприємну правду. Жінкам із родини Дадлі доводилося це робити.

— Дадлі? — нахмурилася я. То була родина сумнозвісних порушників спокою і скандалістів, абсолютно не схожих на спокійну й чемну Мері.

— Матір’ю леді Пемброк була Мері Дадлі, приятелька її величності та сестра одного з фаворитів королеви — Роберта. — Рот Метью скорчила гримаса. — Вона була талановитою, як і її донька. Мері Дадлі наповнила голову доньки всілякими ідеями так, що там вже не лишилося місця для відомостей про зраду батька і про хибні кроки її брата. Підчепивши від нашої славної правительки віспу, Мері Дадлі ніколи не наважувалася зізнатися самій собі, що і королева, і власний чоловік стали уникати її товариства через спотворене обличчя.