Дара Корній - Зозулята зими

Усміхатися буває боляче. Це я зрозумів тільки зараз. Але… коли я востаннє усміхався хоч якось, згадуючи сестру? Тому чомусь неждано для себе віджартовуюся:

— Може, у тій твоїй казці добре був розвинутий експорт убрання, тому веретена не дуже стали й потрібними. А Єва? Єва не просто любила малювати, вона не могла не робити цього. І байдуже їй, якщо навіть запізнювалася на вечірку до подруги чи ще куди. Хотілося от просто зараз малювати — малюватиме, хоч посеред контрольної з алгебри. З часом, навіть кєра, тобто класна, батьків перестала щоразу смикати. Лишень телефонувала раз на тиждень і доповідала, скільки в Евеліни зауважень. Батько змирився наче і тому, зазвичай, відмовчувався: ну, не буде з неї академіка, тихенько щось шкрябає собі, не палить, не п’є, з хлопцями не валандається. Мати, правда, смикалася й намагалася боротися, але… Одного разу, навіть, їй альбом спалила. Тоді наша художниця на три дні з дому пішла. Батьки навіть до мене по допомогу звернулися, хоч я із шістнадцяти років удома не живу… Відшукав, потиличника дав, додому притягнув. Бо добре знав, що буває із домашніми дівчатами на вулиці… Мати плакала, обіцяла не займати більше, тобто хай ліпше малює. Я потім малій показав, як картини правильно сканувати, планшет для малювання купив… Навіть слідкував спочатку, чи все вірно робить. Нормально, малюнки в Інтернеті, на форумах — коменти. Дехто хвалить, дехто — лає. Теж спілкування, врешті, бо із однокласниками у неї не дуже виходило… Заспокоївся. Ну й, зайнявся своїми справами… Перші кроки до успішної кар’єри, хай йому…

— Олеже, якби ти слідкував за кожним кроком сестри, ти все одно її б не вберіг. Якщо людина вирішить…

Ніби не п’яний. А від чужого голосу здригнувся. Так, ніби сповідуюся перед порожньою кімнатою, аж тут раптом… Добридень, параноя…

— Ага, ще скажи, що я — святенник. А тобі подобаються Євині картини?

— Не всі. Але то не я писала на форумах дурниці про наркотики, що згубили ще одне молоде дарування. Чекай, вона… вона не?..

Розумниця. Вгадала те, у що я сам не вірив, поки міліція не підтвердила.

— Вона «НЕ»! Їй не потрібна була та гидота! В картини відомих художників вона вдивлялася аж в очах починало мерехтіти — то правда. Але не наркотики! А того дня мати її силоміць з дому виставила. Ну, на день народження подруги. Скільки можна перед компом киснути, мовляв?! А вони всією компанією — на дискотеку до якогось супер-пупер нічного клубу. Отам і запропонували їй пігулку екстазі. Першу в її житті. Цього виявилося досить. Якась нетипова реакція… А тих, хто потім про самогубство патякав, я б сам… Не було то самогубством. Знаєш, як вона за життя чіплялася у лікарні?!

Руслана мовчить. Для чого слова, коли я й так добре чую її мовчання?

«Ти ж знаєш, що малюнки тут ні до чого, — мовчить вона. — По-дурному то було, видаляти їх в Інтернеті. І на приятелів віртуальних сестриних хоч сердься, хоч ні… Бо ж хвалили, сварили, вимагали чогось новенького… Вона не тому спробувала ту гидоту, що ідей для нових картин не мала. Он, повна тека ескізів: пиши, доробляй, комбінуй — не хочу. Не було б «коліс» під рукою, напилася б і з’явилася додому п’яною. Спершу крики, ляпас там. Потім вирок: і близько до дискотек не підходь, із тією компанією не водися, дома сиди за компом краще… Хіба то краще? Хто знає…»

«По-дурному», — киваю я. Мовчки. Виправдовуватися перед Русланою, що це не я геть усі малюнки сестри з нету забрав, не став. Бо кілька сайтів почистив — потім охолов, вирішив, хай хоч щось залишиться після Євки, бодай віртуальне. Може, хтось дивитиметься, ну, не радітиме, так хоч звертатиметься до неї як до живої… Та якийсь «доброзичливець» таки довершив справу і знищив усі малюнки.

Не буду виправдовуватися. Ой, не буду! Не лізь сюди, мала. Хоч, спасибі, звісно, що вислухала мою істерику мовчки.

— А далі?

— Далі? — Я чесно не розумію, чого вона хоче від мене? Почути про те, як матінка скандали влаштовувала мені та батьку? Як батько одного разу мовчки пішов із квартири, отак просто, посеред сварки, і більше не повернувся. Навіть за речами якась тітонька прийшла. Непоказна, тиха така, куди їй до матінки? Згодом, вона стала його дружиною. А матуся? Матуся! Та знайшла собі женишка в Іллінойсі. Через Інтернет, до речі. Підстаркуватий трохи, правда, але нічого — зате не з бідних… Я спершу, як почув, думав через знайомих психіатра напитувати: віртуальний роман у маминому віці! Потім виявилося, що дурень у цій ситуації саме я… Ти це хочеш почути, кошеня? Думаю — ні!