Чак Палагнюк - Прокляті

Факт маловідомий, але побороти демона лише трошки складніше, аніж деспотів чи тиранів. Незважаючи на неохватні розміри й страховинну зовнішність, справжньої самовпевненості у них майже немає. Вся їхня перевага полягає у марних погрозах, бридкій потворності й гнійному смороді, але коли ці засоби захисту подолані, у демона майже не залишається, чим їх підкріпити. Ще одна слабкість демонів полягає в їхній шаленій гордовитості. Як і всі задираки, варто йому запідозрити, що він втрачає перевагу, як він тієї ж миті накиває п'ятами.

Коли щось на той момент ще залишалось в мені від Медісон Спенсер, нащадка кінозірки, воно зникло у дикунському двобої. Б'ючись один на один із лихим Ваалом, я не можу не помічати заплямовані орди, які спостерігають за моєю люттю з безпечної відстані. Опинившись під невблаганним градом моїх дитячих ляпасів і дівчачих стусанів, грубих образ словом, шквалом образливих жестів і шкільних жартів, — цей найлютіший демон плаче, охоплений панікою та розчаруванням. Ставши жертвою мого страхітливого багажу шкільних образ (я тру кісточками пальців його череп, потім блискавично опускаю руку і щосили кручу-верчу його соски), Ваал уже починає боротися за можливість утекти з поля бою. Після дуже неприємних відчуттів, які я в нього викликаю, різко потягнувши вгору його труси, демон розправляє свої зморщені шкіряні крила й летить геть. Б'ючи крилами, що схожі на крила кажана, розганяючи чорний дим і хмари мух, Ваал набирає швидкості й щезає за далеким жовтогарячим горизонтом.

Отже, я залишаюсь на самоті, просто перед запечатаними воротами Пекла, але не надовго. Я насолоджуюсь тріумфом і купаюсь, просякаю, обливаюсь теплою кров'ю, що мені не належить.

Ще до того, як вищезгадана кров холоне, до мене доноситься одинокий голос, що лунає з вікна, розташованого біля верхнього краю стіни замкнутої фортеці. Це жіночий голос, і він питає: «Меді! Це ти?» Вищезгадане вікно, лише трохи більше за обличчя, що виглядає звідти, знаходиться на такій висоті, що я не відразу помічаю його, але зрештою розумію: в ньому ширяє обличчя старої жінки, місіс Труді Марінетті, з Колумбуса, штат Огайо, яка щойно прибула до Пекла за допомогою раку підшлункової залози. Вона кричить: «Ура маленькій Медісон!»

З іншого далекого вікна висувається інше обличчя, а саме — пана Хелмота, жертви застійної серцевої недостатності з Бойсе, штат Айдахо; він підхоплює заклик: «Ура маленькій Медісон!»

З інших вікон, із зубців муру й гарматних башт сила-силенна облич сурмлять ім'я Медісон Спенсер. Когось із них я впізнаю, когось — ні, оскільки я лише розмовляла з ними по телефону, радила не боятися неминучої, близької смерті. Упродовж моєї відсутності їхні душі прибували до Пекла великими групами, перетворюючи його на справжній острів Еліс [5] Через цей острів поблизу Нью-Йорку до США прибувають іммігранти. новоприбулих, шокованих, але не спустошених своєю кончиною, скоріше допитливих, ніж переляканих, навіть — бажаючих негайно скинути з себе ярмо минулого, невдалого життя, аби взятися за щось новеньке. Я наче завербувала їх. Кожен із них, кожне обличчя, що стирчить із вікон мурів Пекла, що тягнуться до горизонту, славить мене. Вони вимагають широко розчинити ворота, щоб дати їм можливість міцно обійняти мене… їхню нову героїню.

Раптом повітря наповнюється солодощами: це люди осипають мене цукерками «Шугар Бейбіз» і «Молтед Мілк Болз». На мою честь вони влаштовують солодку завірюху з цукерок «PEZ» і льодяників із кореневим пивом.

Моя армія знову об'єднується, і крізь зачинену браму лунають безпомильні звуки болтів і ланцюгів. Повільно, волосинка за волосинкою, зростає щілина між двома стулками воріт, що розчиняються, і нарешті, дві масивні стулки розходяться у різні боки, відкриваючи вид на нутрощі штаб-квартири Пекла. У мене за спиною війська оглушливо зриваються з місця, аби підняти мене на свої дужі, вбивчі плечі та внести мене, переможну, в оточене місто. Мої орди миттєво починають мародерствувати, розкрадаючи пекельні склади із солодощами.

Захоплюючи скарби солодкої соломки, цукерок зі смаком кориці, шоколадних цукерок із м'ятним наповнювачем…

Коли щілина між стулками ще не досягла ширини плечей людини, зсередини з'являється якась істота. Це молода жінка із красивими грудьми й гарним волоссям; вона взута у старенькі черевики — підробка під «Маноло Бланік», у її вухах стирчать сережки з цирконієм розміром із монету, на плечі вона почепила фальшиву сумочку «Коуч» — це ж Бабетта!