Чак Палагнюк - Прокляті

Отак блокуючи нам шлях, цей демон, гібрид свині, акули й педофіла, вимагає від мене назватися.

Начебто у цю найновішу мить я знала, як мене звуть.

Я знаю, ким я більше не є: товстою дівчиною, яка доброзичливо посміхається, кліпає очима й каже: «Будь ласка, з цукром, якщо можна». Мій голос отримує силу й ненависть вусиків Гітлера. Моя голова гордовито піднята під вагою сліпучої корони Медичі. Мої товстенькі філейні частини, підперезані поясом королів-убивць, вихваляються трофеями військової кампанії. Стегна наїжилися тотемами й талісманами, доводячи, що я не просто якийсь персонаж із якоїсь книжки чи фільму. Я не є немудрою оповіддю. На відміну від Ребекки де Вінтер чи Джейн Ейр, я можу переглянути власну історію, заново вигадати і себе, і свій світ будь-якої миті. Виступаючи поряд зі Стрільцем, я сяю дикунським вбранням отриманої влади. До моїх послуг — незчисленні покидьки, що раніше служили десяткові тиранів, які зараз приречені на менше забуття. Пальці мої, багрові від крові деспотів, — це не ті пальці, що перегортали сторінки життів безпорадних романтичних героїнь. І тим більше, я зовсім не пасивна отроковиця, що чекає на вирішення своєї долі — ні, тепер я перетворилась на інтриганку, на головоріза, на Хіткліфа моїх мрій, що прагне врятувати мене саму. Бо зараз я є втіленням усіх чеснот, що я так палко прагнула знайти у Ґорані. Тобто: більше для мене немає меж.

Я — свій власний похітливий спокусник. Я виступаю у ролі власного грубого, брутального межувальника.

Поки ми наближаємось до воріт Пекла, не знижуючи темпу, мірним кроком мільярдів і мільярдів ніг, що марширують, Стрілець шепоче мені: «Найвеличніша зброя, яку воїн може взяти із собою до битви, це абсолютна впевненість у своїй безсмертній душі».

Жодних слизьких, мокрих ударів серця у вологій порожнині грудної клітки. Кров не тече під ніжною шкірою моїх кінцівок. На цьому етапі я більше не є чимось, що можна вбити.

Стрілець шепоче: «Твоя смерть пропонує тобі чудову нагоду».

Демонічна свиня, Ваал, оголяє ікла, його піднебіння наповнюється рідиною та пролитою в бою кров'ю його численних ворогів, зазубрений кошмар зубастого катування й страждань — але лише для тих, хто все ще відданий своєму минулому життю. На кшталт королів чи красунь. Чи багатіїв, чи знаменитих художників. Ні, такі великі зуби, що так голосно скрегочуть, можуть налякати лише тих, хто ще не визнав факт свого безсмертя. Демонічний звір дихає вогнем, рубає розпечене повітря величезними, нищівними кігтями. Демон реве й регоче, і ці звуки такі гортанні, так сповнені ненажерливого голоду, що навіть негідники і шахраї, які марширують у моєму кільватері, сволота й покидьки — навіть вони починають відступати, охоплені страхом. Навіть Стрілець, який нахилив голову, захищаючись від шаленої атаки отруйного сірчаного повітря з рота демона, навіть мій синьоволосий помічник, і той почав втрачати сміливість і мужність.

Так, я насмілилась на це не задля того, щоб сподобатися іншим. Також не шукаю я нагороди у вигляді радісних посмішок чи прихильності. Мета моя полягає не в тому, щоб підлабузнюватись і загравати з володарями; до того ж, на мій погляд, простоволоса, ідучи, як на параді, витягши кинджал із піхов, — я справляю досить-таки байронічне враження.

Діставшись огидного демона й опинившись на відстані одного кроку від нього, я, чесно кажучи, не здивувалась тому, що опинилась одна. Всі ж інші, вся ця купа легіонів негідників і гладіаторів, незважаючи на їхні мачете і браваду, тремтять від страху десь позаду. Навіть мій заступник командувача, панк Стрілець, не довів хоробру атаку до кінця. Шепіт його мудрих порад вже не шипить у моїх вухах.

Пожаліймо бідолашного демона, в якого є лише одна переможна стратегія. У той час, коли я волію змінюватися й адаптуватися, спеціально пристосовуючи кожну окрему битву під ситуацію, Ваал зовсім не здатний викликати у ворога безпорадний сміх чи причарувати неприятеля надзвичайною красою. Таким чином, коли ми відмовляємося боятися такого крихкого страховища, ми робимо його безсилим.

Крикнувши бойовим криком, що більше пасував би Ґрейс Пул, аніж Джейн Ейр, я хоробро і мужньо кидаюсь на свинячу грудну клітку Ваала. Згідно з давнім, ще в шкільні роки, отриманим навчанням самозахисту, я наношу подвійний удар по кам'яних очах демона і ніжних свинячих геніталіях, вичавивши перші й сильно вдаривши підборами-шпильками по других. Забувши про (до цієї миті) серйозне намагання зберігати одяг чистим і цілим, я хапаю жменю іржавих лез для бритв, що товстим шаром вкривають землю, і починаю рубати й різати, в результаті чого опиняюсь під справжнім водоспадом свинячої крові. Сморід відкритих, вивернутих нутрощів демона нічим не відрізняється від смердоти трупарні. З'являється туман, викликаний кров'ю, що б'є фонтаном, наче на бойні, і вереск, наче під ножем м'ясника. Тельбухи широкими дугами злітають у повітря, у стилі театру жахів «Гран-Гіньйоль», і навіть пекельне жовтогаряче небо розколюється від пронизливих криків Ваала.