Чак Палагнюк - Прокляті

Мій останній пекельний новобранець, — молодичка з Техасу, яка тисне на клаксон, викидає сигаретні недопалки й потихеньку помирає, — вона все блимає, блимає на «паузі».

У спину Бабетті я кричу нове питання — стосовно того, що таке «апеляція».

У відповідь, навіть не обернувшись, відійшовши вже на чотири… п'ять… шість АРМ і продовжуючи віддалятися, Бабетта кричить:

— Ти навіть не маєш бути тут…

По всьому нескінченному ряду телемаркетологів, з обох боків повертаються обличчя, і їхні власники витріщаються на мене. Група найманців і новобранців, які потрапили з корабля на пекельний бал, тиняються у межах чутності, і від подиву у них витягуються обличчя. Від цього невеличкого скупчення відділяється одна людина: це не боягузливий пірат з руками по лікоть у крові, і не похила людина, одягнена у найкращий костюм для похорон. Ні, незнайомець приблизно того ж росту й статури, що і я. Гадаю, не помилюсь, коли скажу, що йому років тринадцять. Це дівчина, і її можна було б прийняти за колишню мене: чисту, чемну Медісон Спенсер, взуту в скромні черевики й одягнену в твідовий костюм, старанно обраний таким чином, щоб на ньому не було видно бруду. На відміну від моєї теперішньої особистості, маленька незнайомка не хвалиться висохлими плямами крові демонів на руках і обличчі, волосся в неї ретельно розчесане й дуже охайно укладене. Простягнувши мені тонку руку з охайними рожевими нігтями, дівчина питає:

— Медісон Спенсер? — вона спокійно дивиться на мене, не відводячи погляду; подвійний ряд її білих зубів закутий у скобки з нержавіючої сталі. Вона ввічливо каже: — Дозвольте відрекомендуватися. Мене звуть Емілі Енн Мартін.

Так, це та маленька дівчина, що вмирала від СНІДу, чия мама плакала у слухавку. Емілі з Канади. Вона продовжує: «Яка красива у вас каблучка…» — дивлячись на діамантовий перстень, що його Стрілець поцупив у графині-вампірші, як там її звати, і віддав мені, коли я щойно прибула до Пекла.

Підтримуючи традиції робити подарунки, цілком імпульсивно я знімаю перстень. Кажу:

— Ласкаво просимо до Пекла!

І надягаю їй величезну прадавню сяючу прикрасу на тонкий цнотливий палець. Крихітна передача влади.

Бабетта, яка встигла відійти ще далі, кричить:

— Чиновники щось там наплутали! — так голосно, що почути її можуть усі оточуючі, вона продовжує: — Перевір цифри сама, — і додає: — Бо зараз, цієї хвилини, ти маєш бути у Раю.

Клавіша «пауза», що досі блимає на телефоні… чиста рука Емілі, все ще простягнута, затаврована ознакою того, що тепер вона мій перший помічник… мої вбивчі легіони й тільки-но прибулі нові послідовники, які не зводять із мене очей… усе Пекло, затамувавши подих, чекає на мій наступний крок.

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Яке жалюгідне лицемірство, скажеш ти, але не встигли мені запропонувати можливість утекти з Пекла, як мені нестерпно захотілося залишитися. Мало в яких сім'ях такі тісні відносини, як то буває у тюрмах. Мало в яких шлюбах підтримується така ж палаюча пристрасть, яка існує між злочинцями й тими, хто хоче віддати їх у руки правосуддя. Немає нічого дивного в тому, що маніяк Зодіак так немилосердно загравав із поліцією. Чи що Джек-Різник лестив і спокушав — чи лестила і спокушала — поліцейських своїми соромливими листами. Ми всі хочемо, щоб за нами ганялися. Ми жадаємо, щоб нас бажали. На цей момент я провела у Пеклі більше часу, ніж у будь-якому з моїх будинків на Землі: у Дурбані, Лондоні, Манілі… Я відчуваю щось гірше, ніж конфлікт інтересів: я стаю нещасною при одній лише думці про від'їзд».

Аби тримати різноманітні кровожерливі армії при справі й якомога подалі від себе, я наказала їм відловити і пофарбувати всіх отруйних кажанів у Пеклі в два кольори: синій і червоний, — щоб їх можна було видати за кардиналів і синіх птахів щастя. Працьовитих м'ясників, що раніше служили Пол Поту і мадам Лафарг, я відправила робити блискучі крила метелика з кольорового будівельного картону й мішури, а потім приклеювати ці фальшиві крила до справжніх крил наших всюдисущих мух. Це не лише надасть затишності зазвичай похмурій атмосфері загробного світу, але й не допустить в іншому випадку неминучих зіткнень між монгольськими ордами, нацистськими штурмовиками та єгипетськими колісничими. Більше того, вони будуть увесь час зайняті і дозволять мені витрачати час на екскурсію Пеклом для Емілі й розмови про хлопців.

Протягом усієї нашої неспішної прогулянки я відмічаю можливі покращення ландшафту: квітучий кизил тут, японський ставок там, можливо, пташник із різнокольоровими папугами, — і кожну мою пропозицію Емілі ретельно нотує на планшеті, що його вона взяла із собою.