Чак Палагнюк - Прокляті

Здесь есть возможность читать онлайн «Чак Палагнюк - Прокляті» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Фоліо, Жанр: Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Прокляті: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Прокляті»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Чак Палагнюк презентує: «ІСТОРІЯ МЕДІСОН СПЕНСЕР. Автор і власник копірайту — Сатана». Хто такий Сатана? А він, взагалі-то, володар Пекла. Хто така Медісон Спенсер? Тринадцятирічна дівчина, що була вбита під час гри «французький поцілунок». Її батьки — дуже-дуже-дуже багаті люди. Вони розважаються тим, що замикають покоївок у ванних кімнатах, вручають премію «Оскар» і всиновлюють дітей у різних куточках планети, яких через кілька днів відправляють в інтернат. «Я дівчина, і я мертва», — каже про себе Медісон. Разом зі своїми друзями, молодими грішниками, вона йде в похід на штаб-квартиру Пекла. Що з цього вийшло — читайте сценарій, який написав сам Сатана…

Прокляті — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Прокляті», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

І самовдоволена Емілі заявляє в телефонну трубку: вона не лише досі жива, вона не має жодного наміру коли-небудь потрапляти до Пекла.

Я питаю в неї, чи мазала вона колись хліб маслом перед тим, як розламати його? Чи вона хоч раз вживала слово «зась»? Чи вона колись закріплювала поділ сукні англійською булавкою чи липкою стрічкою? Ось вам. Особисто я знаю цілу купу людей, яких засудили на довічне пекельне полум'я за такі малесенькі помилки, тож Емілі краще не рахувати своїх курчат до осені. Згідно зі статистикою Бабетти, сто відсотків людей, які вмирають від СНІДу, відсилаються до Пекла. Як і всі абортовані діти. І всі люди, яких вбили п'яні водії.

І, до речі, всі люди, які загинули на «Титаніку», багаті й бідні — вони теж усі підсмажуються тут. Кожна окрема душа. Повторюю: це Пекло — не треба очікувати від нього багато логіки.

У мембрані чутно, як Емілі кашляє. Вона кашляє та кашляє. Нарешті, їй вдається повернути собі достатньо дихання, щоб повідомити: СНІД вона отримала не через свою провину. Окрім цього, вона ще довго, дуже довго не збирається вмирати. Вона знову кашляє, і цього разу її кашель закінчується схлипами, сопінням і слізьми — справжніми, істинними, непідробленими дівочими риданнями.

Ні, це нечесно, відповідаю я. В реальності ж, у думках, я все ще не можу заспокоїтися. О, Сатано, тільки уяви це: в мене буде чубчик!

У телефоні панує тиша, яка переривається лише плачем. Потім Емілі пронизливо кричить:

— Ти брешеш!

Я відповідаю в мікрофон:

— От побачиш, — і пропоную їй спитати мене, коли вона приїде до нас. На той момент я вже, мабуть, стану місіс Рівер Фенікс, але ми можемо побитися об заклад. Десять батончиків «Мілкі Вей» за те, що вона опиниться тут, зі мною, швидше, ніж вона думає. — Спитай дорогу в кого завгодно, — кажу я їй. — Мене звати Меді Спенсер, — продовжую я; вона має впевнитися, коли помиратиме, що в кишені у неї лежать десять батончиків, щоб заклад зарахувався. Десять! Нормального розміру!

Отже, я знаю, що таке «ієрархія». І не так уже й важко його вимовити. Але ні, я не дуже дивуюсь, коли ця канадська Емілі кидає слухавку.

Розділ сімнадцятий

«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Підозрюю, що мої батьки здогадувалися про мій секретний план звабити Ґорана. Сьогодні ввечері, коли їх обох немає вдома, я відкрию таємницю свого кохання так само несамовито, як то зробила Скарлетт О'Хара, намагаючись отримати кохання Ешлі Вілкіса у бібліотеці його дому на плантації „Дванадцять дубів“».

За кілька годин до початку церемонії вручення нагород Академії мої батьки ніяк не можуть вирішити, підтримку якій політичній партії висловити, причепивши стрічку з їх кольорами на одяг. Рожева — рак грудей. Жовта — «Поверніть наших солдат». Зелена — зміни клімату… Утім, щойно принесли мамину сукню, і вона більше схожа на помаранчеву, ніж на малинову, а отже, будь-який протест проти змін клімату не збігатиметься з нею. Мама згинає червону стрічку й прикладає її до ліфа сукні. Вивчаючи результат у дзеркалі, вона питає:

— Люди все ще захворюють на СНІД? — і додає: — Не треба сміятися, це просто так… наче у 1989-му.

Ми втрьох (я, мама й тато) зараз знаходимося в номері-люкс; тут панує тимчасове затишшя між набігом армії стилістів і відправленням «Тойоти Пріус». Тато каже: «Меді!» В одній руці він тримає пару золотих запонок.

Я роблю крок до нього: рука простягнута вперед, долонею догори.

Тато роняє запонки у мою відкриту долоню. Потім миттєво випростовує манжети, простягає до мене руки зап'ястками догори, щоб я вставила і застібнула запонки. Це крихітні-крихітні малахітові запонки, які продюсер подарував усім на згадку про останній фільм, в якому знімалась мама.

Тато питає:

— Меді, ти знаєш, звідки беруться діти?

Теоретично — так, я розумію брудну, важку роботу яйцеклітини й сперми, а також — усі прадавні стилістичні фігури про знаходження немовлят під капустяним листям чи про те, як дітей приносить білий лелека; але просто через бажання погіршити і без того незручне становище, я питаю:

— Діти? — кажу: — Мамо, тату… — нахиляю голову вбік (до речі, в досить милій манері), витріщаю очі й питаю: — їх що, не асистент режисера з кадрів приносить?

Тато згинає лікоть, відсуває манжету на цій руці й дивиться на годинник. Потім на мою маму. Втомлено посміхається.

Мама роняє вечірню сумочку на крісло й зітхає — глибоко й тяжко. Сідає у крісло й хлопає по коліну, роблячи мені знак наблизитися.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Прокляті»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Прокляті» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Прокляті»

Обсуждение, отзывы о книге «Прокляті» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x