Брем Стокер: Граф Дракула

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Ілюстрації Ю. Чурсин

3 травня.

иїхав із Мюнхена 1 травня о 8 годині 35 хвилин вечора і прибув до Відня рано вранці наступного дня; повинен був приїхати о 6 годині 46 хвилин, але потяг спізнився на годину. Будапешт, здається, дивовижно красиве місто; принаймні таке враження справило на мене те, що я мигцем бачив з вікна вагона і під час невеликої прогулянки вулицями. Я боявся віддалятися від вокзалу. У мене було таке відчуття, неначе ми покинули захід і опинилися на сході, а найзахідніший з прекрасних мостів через Дунай, який сягає тут величезної ширини і глибини, нагадав мені про те, що ми знаходимося недалеко від Туреччини. Виїхали ми своєчасно і прибули в Клаузенберг після півночі. Я зупинився на ніч у готелі «Руаяль». На обід чи, точніше, на вечерю подали курча, приготоване якимось оригінальним способом з червоним перцем — прекрасна вишукана страва, але занадто викликає спрагу. (Примітка: треба взяти рецепт для Міни.) Я дійшов висновку, що якими б мізерними не були мої знання з німецької мови, все ж таки вони прислужилися мені. Далебі, не знаю, як би я обійшовся без них. Під час мого останнього перебування в Лондоні я скористався вільним часом, щоб відвідати Британський музей, де рився в книгах і атласах книжкового відділу Трансільванії; мені здавалося, що згодом, при моїх зносинах з магнатами цієї країни, будь-які дрібниці можуть стати в пригоді. Я з'ясував, що край, який цікавив мене, лежить на крайньому сході країни, якраз на межі трьох областей: Трансільванії, Молдавії та Буковини, посеред Карпатських гір; я переконався, що це одна з найдикіших і маловідомих частин Європи, і жодні географічні карти та інші джерела не могли мені допомогти визначити місце розташування «Замку Дракули», оскільки досі немає докладної географічної карти цього району. Але все-таки мені вдалося дізнатися, що поштове місто Бистриць, згадане графом Дракулою, існує насправді. Тут я зроблю деякі примітки, аби згодом, коли переповідатиму Міні про свою подорож і перебування в цих краях, відновити в пам'яті все бачене мною. Трансільванія населена чотирма різними народностями: саксонцями — на півночі, волохами — на півдні, угорцями — на заході й секлерами — на сході й північному сході. Я знаходжуся серед останніх. Вони стверджують, що походять від Аттили і гунів. Можливо, що так воно й є, оскільки в XI столітті, коли угорці завоювали країну, вона була заселена гунами.

Я десь вичитав, що в надрах Карпатських гір зародилися забобонні перекази й легенди всього світу, неначе в них знаходиться центр круговерті фантазії; якщо справді це так, то моє перебування тут обіцяє бути цікавим.

(Примітка: треба запитати про це у графа.)

Я погано спав, хоча ліжко моє було досить зручне; мені снилися якісь страшні сни. Якийсь собака цілу ніч завивав під моїм вікном, що, можливо, і вплинуло на ці сни, а можливо, «паприка» винна: хоч я й випив карафу води, все ж таки не міг угамувати спраги. На ранок я, мабуть, міцно заснув, оскільки, щоб розбудити мене, довелося з півгодини несамовито гамселити в двері. До сніданку подали знову «паприку», потім особливу юшку з кукурудзяного борошна, так звану мамалигу, і яйцеподібні живильні плоди, начинені дрібно посіченим м'ясом — Дем'янку — чудову страву; називається вона «імплетата».

(Примітка: необхідно роздобути і цей рецепт.)

Мені довелося поквапитися зі сніданком, оскільки потяг відходив за декілька хвилин до 8-ої; точніше, він повинен був відійти в цей час, але коли я, примчавши на станцію о пів на восьму, сів у. вагон, з'ясувалося, що раніше 8-ої 30-ти потяг і не подумав рушати. Мені здається, чим далі на схід, тим менш точні потяги. Що ж робиться у такому разі в Китаї? Уявляю…