Яна Дубинянська - Сходовий майданчик

– На високу платню одразу не розраховуйте, – сказала вона. – Спочатку, доки ми ще як слід не познайомилися, ви будете отримувати…

І Грегові знадобилася вся його сила волі, аби втриматися і не засяяти по-дурному невтримною хлоп’ячою посмішкою. Тому що названа цифра в десять разів перевищувала усі вимріяні вдома розрахунки. У цю фантастичну цифру вкладалися кілька нових костюмів, абонемент у найкращий тренажерний зал, французькі парфуми для мами, кімната мало не в центрі міста, а наступного місяця, мабуть, перший внесок за машину… Саме ту. Темно-синю «Мазду».

Ольга подала йому руку на прощання – неймовірно маленьку і тонку, з мініатюрними лакованими нігтями і вузенькою обручкою. На дотик ця рука здавалася залізною.

А по сходах він плигав, як кенгуру, через три сходинки, ледве стримуючи бажання з’їхати вниз перилами. І вулицею – надворі, звичайно, яскраво світило сонце, – два квартали біг підстрибуючи, наче школяр. Квітували якісь дерева, і, відламавши обліплену рожевим цвітом гілочку, Грег подарував її першій зустрічній дівчині. Потім гайнув у «свій» бар, де не застав жодного знайомого і закотив самотню оргію з шести кухлів пива.

Ейфорія не затяглася, її змінила робота – спершу нелегка, а потім, коли він вивчив структуру діяльності компанії, – досить рутинна. Поміж тим з’явилися нові приятелі, заводився роман з блондиночкою-комп’ютерницею із сусіднього відділу, і Грег почав прокидатися вранці із приємним відчуттям, що його життя має всі компоненти для того, щоб бути щасливим. Адже так воно і було, чорт забирай!

Стара солідна компанія. Йому здавалося, що будучи офіс-менеджером, він знає про її діяльність майже все. І це майже все було ідеально-бездоганним, вміщувалося у межі закону і жодним краєм не занурювалося в тінь. Він би знав. Він би знав, у всякому разі, що є аспекти, з якими йому краще не мати справу. Але ж нічого подібного!

Випадковість була непристойно дрібною, неприємною, досадною. Він підготував для Ольги список замовників на майбутні поставки і відніс його в директорський кабінет. Ні Ольги, ні Пола не було, і Грег поклав папери на стіл біля букета напівпрозорих засушених квітів, що стояв у маленькій порцеляновій вазі. Ольга любила квіти.

Канцелярська скріпка. Нікчемна, нікому не потрібна скріпка – він зачепив її аркушем паперу і змахнув у напіввисунуту шухляду стола. І нічого, чорт забирай, нічого б не сталося, – якби він не захотів дістати цю скріпку і не висунув шухляду до кінця…

Скріпка впала поміж пачкою довгих дамських сигарет і фотографією гарного молодого хлопця – напевне, сина Ольги, – у заскленій рамці. А ще там лежали якісь папери у прозорому файлі, – але ж він не бачив, не дивився, навіть краєчком ока не прочитав жодного слова!

– Грегорі, що ви тут робите?

Голос у Пола був сухий і не дуже забарвлений емоціями, – Грег спершу зрозумів його питання прямо і показав список замовників. Пол більше нічого не сказав. Під його пильним поглядом Грег повільно засунув на місце шухляду, що рипнула надто голосно…

Його викликали в директорський кабінет за дві години. Грег намагався виправдатися, відчуваючи непереконливість своєї історії і ніби збоку спостерігаючи власну незграбну фігуру з уявною скріпкою між великим і вказівним пальцями. З байдужим, сповненим нудьгою обличчям Пол вислухав його – і виклав на стіл конверт з грошима.

– Ви більше в нас не працюєте, Грегорі, – сказав він. – Шкода. Ви були непоганим робітником.

А Ольга, що за весь час не промовила ні слова, раптом глянула на нього і додала:

– І хлопцем ви були непоганим.

…Він не помітив канаву, залиту осінніми дощами, і вище колін влетів у крижану чорну воду. Вчепився за гілку, підтягнувся, проповз на животі жирною багнюкою і виліз з іншого боку. Може, на цьму місці вони втратять його слід. Може, йому вдастся зникнути.

Звільнення було катастрофою. Він кілька годин повільно кружляв вулицями міста, гамуючи банальне бажання напитися в дим. Потемнішало, почався дощ. Грег раптом вирішив поїхати до Елсі, комп’ютерниці, вона жила далеко, у передмісті. Вже тоді він помітив чорний «Ягуар», що нав’язливо маячив у дзеркалі, – і не надав цьому ніякого значення, він був не в стані надавати значення чому-небудь. А Елсі не було вдома, був тільки холодний жовтневий вечір, темна порожнеча між під’їздом і його машиною – і сухий безглуздий звук автоматної черги, що продірявила повітря там, де секунду тому була його голова.