Марина Дяченко - Олена й Аспірин

Здесь есть возможность читать онлайн «Марина Дяченко - Олена й Аспірин» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Винниця, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Теза, Жанр: Социально-психологическая фантастика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Олена й Аспірин: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Олена й Аспірин»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Олена падає на Аспірина, як сніг на голову. Він намагається здихатись її, позбутись обов’язків, що заклопочуть його безтурботне життя, позбутись Олениного іграшкового ведмедика, який розриває на друзки тих, хто погрожує хазяйці.
Олена шукає брата. Зустрітися їм допоможе музика — одна-єдина мелодія-заклик, мелодія, що триває 173 хвилини і відкриває щілину між світами. Якщо Олена вивчиться віртуозно грати на скрипці. Якщо збереже чарівні струни. Якщо порятується від спецслужб, які полюють на неї й на Мишка. Якщо Олена без жодної помилочки, вклавши всю душу, заграє мелодію переходу. Якщо Аспірин не буде глухим до неї.

Олена й Аспірин — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Олена й Аспірин», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Аспірин порснув у компанію променем з ліхтаря. Шестеро. Одна дівка. І що найнеприємніше — бультер’єр.

— Не сліпи, падло!

Гарчання.

Аспірин погасив ліхтарик і тихенько відступив до виходу. Може, самі відсохнуть і самі відваляться?

Та ба.

— Йди сюди, кажуть тобі! Краще буде!

— Що треба, хлопці? — запитав Аспірин по-діловому. — Я — ді-джей Аспірин…

Іржання. Ці дітлахи або не вірили йому, або не слухали радіо.

— Аспірин-підорин, прикурити не знайдеться? — лунко запитала дівка.

Він відступав, не зводячи ока із собаки. Один його приятель колись мав такого. Відгриз середній палець на лівій руці — власному хазяїну…

— Притримай пса, — запропонував він холодно.

Іржання. Дівиця заливалася найдужче. Яке неприємне поєднання, подумав Аспірин, — дівка і собака…

— Абелю, фас! Відірви йому яйця!

Аспірин повернувся й побіг. Палицю мені, палицю, краще залізну, краще заточену… Ніколи підібрати цеглину… темно… а балончик, що цілий рік провалявся в торбі, сьогодні лишився в багажнику — лежить у гаражі, відпочиває…

Тьмяно спалахнув ліхтар при вході в підворіття. Цього світла саме вистачило Аспірину, щоб не налетіти на сміттєвий бак. Він в останній момент ухилився, озирнувся й побачив у світлі ліхтаря, як бультер’єр, схожий на фаршировану бліду панчоху, мчить подвір’ям, а слідом біжить восьминога проява, чотири роти репетують, а вісім рук місять повітря…

Тільки тепер Аспірин згадав про дівчинку, яка й досі, мабуть, стоїть у цьому підворітті й притискає до грудей ведмедика.

Він підхопив із землі уламок цеглини, жбурнув у пса і майже вцілив. Тварюка вповільнила біг, але ненадовго.

— Скотино! Ти що робиш?! — репетувала дівиця. — Абелю, взяти!

Аспірин забіг у підворіття. Світло ліхтаря наскрізь прострелило бетонний коридор. Дівчинка, всупереч сподіванням Аспірина, не втекла, почувши лемент, тупіт і гарчання, а тільки дужче втиснулася в стіну.

Аспірин схопив її за руку й потягнув за собою. Даремно, мабуть. Він і сам, без баласту, бігав значно повільніше від коротконогого собаки.

Вибігли. Дівчинка вирвала свою руку з руки Аспірина, обернулася й кинула ведмедика назад у пройму арки, де на стінах стрибали тіні.

Спочатку він почув крик — вереск, зойк, що розриває чиїсь голосові зв’язки.

І за секунду побачив величезну тінь, що виросла на бетонній стіні поверх зблідлих від страху графіті.

Глухо ухнув собака. Щось гепнулось об стіну й об підлогу. І стало тихо. Тільки тупіт ніг затихав далеко-далеко. ..

У сусідніх будинках засвітилися вікна.

— Тікаймо, — сказав Аспірин несвідомо, за покликом інстинкту.

— Зараз, — відповіла дівчинка. — Мені треба забрати Мишка.

Вона увійшла в пройму арки, підняла щось із асфальту, дбайливо обтрусила й притисла до грудей. Аспірин глянув поверх її схиленої голови: у підворітті нікого не було. Оддалік, біля протилежного входу, лежав розшматований труп собаки.

— Ходімо, — сказала дівчинка.

Він схопив її за руку й потягнув геть, намагаючись триматися в тіні й за жодних обставин не потрапляти на очі розтривоженим сонним обивателям, чиї голови то тут, то там визирали з вікон, кватирок, балконів.

* * *

— Неспокійно сьогодні, — сказав консьєрж Вася. — У всьому районі собаки, чуєш, розгавкалися. .. Верещав хтось — просто жах… Ти як дійшов?

— Нормально, — збрехав Аспірин. — Дівчинку ось… зустрів…

Дівчинка дивилася на консьєржа з привітною цікавістю.

— Уночі? — здивувався Вася. — Саму?

— З Мишком, — уточнила дівчинка.

Підійшов ліфт. На щастя, крізь стулки дверей, що вже зачинялися, Аспірин встиг завважити Васине обличчя і підставив ногу, не даючи дверним стулкам зійтися.

— Дитина загубилася, — сказав він Васі. — Завтра зранку телефонуватиму в міліцію… хай шукають батьків… не залишати ж її на вулиці, так?

Погляд консьєржа потеплів:

— Так… ото… Залишають дітей, де припало… Розстрілювати б таких батьків на майданах…

Аспірин відітхнув і знову натиснув кнопку з цифрою п’ять. Дівчинка мовчала, поглядала знизу вгору, гладила ведмедика по голові.

Ліфт заскреготів, зупиняючись на п’ятому. Аспірину довелося кілька разів глибоко вдихнути, перш ніж руки хоч трохи заспокоїлись і тремтячий ключ знайшов замкову шпарину.

— Заходь…

Увімкнув світло. Дівчинка стояла посеред великого передпокою й мружилась — зовсім як тоді в підворітті. Аспірина пересмикнуло.

Не роззуваючись, він пройшов на кухню. Відчинив навісну шафу, добув почату пляшку коньяку. Хлюпнув у чайне горня. Випив. Якщо й відпустило, то лише трішки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Олена й Аспірин»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Олена й Аспірин» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина Дяченко - Армагед-дом
Марина Дяченко
libcat.ru: книга без обложки
Марина Дяченко-Ширшова
libcat.ru: книга без обложки
Марина Дяченко-Ширшова
Марина Дяченко - Стократ
Марина Дяченко
libcat.ru: книга без обложки
Марина Дяченко
Марина Дяченко - Магам можна все
Марина Дяченко
Марина Дяченко - Магия театра (сборник)
Марина Дяченко
Марина Дяченко - Ключ від Королівства
Марина Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Алена и Аспирин
Марина и Сергей Дяченко
libcat.ru: книга без обложки
Марина Дяченко
Марина Дяченко - Алена и Аспирин
Марина Дяченко
Отзывы о книге «Олена й Аспірин»

Обсуждение, отзывы о книге «Олена й Аспірин» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x