Володимир Владко - Фіолетова загибель

Приголомшений Клайд мовчав. А Меджі підвелася й, притискаючи пальці до скронь, сказала, що у неї розболілася голова і вона краще піде в палатку відпочити. І пішла не озираючись.

«І навіть краще, що вона пішла», — подумав Клайд, знову обмірковуючи все, що трапилося. Бо це дало йому можливість на чистоту висловити Фредові дещо таке, чого б він не сказав при Меджі.

«Спочатку я мовчав, — повторив у думках Клайд. — Мовчав, бо відразу мені було важко переконливо відповісти Фреду. Але потім мені здалося, що це якийсь інший Фред Стапльтон, не той, з яким ми разом приїхали сюди, не той симпатичний, хоч і легковажний хлопець-друзяка, а той, якого я запам’ятав колись на бейсбольному матчі. Той Фред, що вів напролом м’яч, скажений Фред, як його всі називали, готовий зламати будь-який опір і увірватися до воріт противника. Зараз я бачив саме цього Фреда. Ще не було гри, він не вів м’яч, а лише примірявся до нього. Замість м’яча тут править його навішена нова ідея, і я змушений виступити проти нього… У грі, яку звуть життям, часто трапляється така плутанина: змінюють місця і гравці, і Навіть цілі команди, хоч я й не гадав, що мені доведеться коли-небудь грати проти Фреда Стапльтона…» А тим часом той усе ще говорив, вкладаючи в свої слова всю силу переконання. Він навіть не помітив, як пішла Меджі.

— Тепер ти бачиш, що це не жарт. Нам трапився випадок, єдиний у житті випадок, коли можна підібрати справді золоті яйця від казкової курки. І ти, будь ласка, май на увазі, що я думаю не тільки про себе. Правда, це мені спало на думку; ця ідея, факт, прямо надзвичайна. Але візьмемося за неї ми обидва. Ти і я. Усе вже вирішено, я все обміркував. Негайно! Завтра ж я їду разом з Меджі і беруся до роботи. А ти постережеш метеорит…

— Цікаво, яким чином? — мимоволі вихопилося у Клайда.

— Ну, одним словом, час від часу поглядай на нього, — нетерпляче відповів Фред. — Я скоро повернуся. Це справа така, що за неї розумні люди відразу вхопляться. Сам розумієш.

Він говорив поквапливо, гарячково. Вів свій м’яч як досвідчений гравець. Клайд перебив його:

— Зачекай, Фред, спинися на хвилинку. От коли б десь у далекій країні жила одна дуже багата людина. І тобі досить було б поворухнути пальцем… ні, навіть просто в думці сказати, що ти бажаєш цьому чоловікові смерті, і він би помер, а все його багатство лишилося б тобі. І ніхто б про це не знав. Що б ти зробив?

Фред презирливо скривив губи.

— Дурна балаканина, пробач мені, — відповів він зневажливо. — Навіщо ти запитуєш казна про що, коли йдеться про серйозну, незвичайну справу, від якої залежить усе наше майбутнє?

— А все ж таки, зробив би ти це? — вперто наполягав Клайд. — Ніякої відповідальності — і все багатство! І лише побажання смерті людині, якої ти зовсім не знаєш.

— Ну й дурниці ж у тебе в голові, — пирхнув Фред. — Звичайно, зробив би. Подумаєш, якась невідома мені людина… чи варт про це говорити? Зрозуміло, із задоволенням сказав би: накрийся, а мені залиши усе багатство. Тільки до чого все це?

Клайд підвівся. Обличчя в нього було серйозне і зосереджене, коли він промовив:

— Правду сказати, я нічого іншого й не чекав від тебе. Це просто для повної перевірки.

— Що ти хочеш сказати? — трохи розгубився Фред. — Правиш теревені, а потім ще й незадоволений.

— Бач, у кожного є свої моральні підвалини, — повільно проговорив Клайд.

— Не розумію!

— А тут і розуміти нема чого. Для тебе все дуже просто. Все зводиться до одного: гроші, гроші. Ти порішив би цю багату людину, щоб здобути багатство. А я ні!

— Слухай, яке це має відношення до справи? — обурився Фред.

— Дуже пряме. Ти поділився зі мною своїми планами й запропонував взяти участь у їхньому здійсненні. Так от, я тобі відповім. Ні, ні, ні! Я відкидаю твої плани, бо вони звірячі, не гідні людини, обурливі, потворні! Це гірше, значно гірше, ніж убити якусь одну людину. Ти хочеш, щоб за гроші проклята плісень убивала сотні й тисячі людей! Тобі замало Джеймса? Ні, цьому не бувати! І скінчимо нашу розмову.

Не глянувши на остовпілого від здивування Фреда, Клайд різко повернувся й пішов геть. Геть, до лісу, куди завгодно, аби піти, лишитися самому, заспокоїтися від обурення!

Ось чому Клайд ішов галявиною лісу, не вибираючи шляху, не дивлячись по боках і лише бубонів собі під ніс якісь нерозбірливі фрази.

А Фред Стапльтон?

Коли Клайд різко обірвав розмову й пішов геть, Фред провів його здивованим поглядом: чого це він розлютився? Дивак, який не хоче оцінити серйозної, ділової пропозиції! Правда, Клайду Тальботу й до того були властиві моралізаторські розмірковування, але ж не в такій мірі, щоб відкидати ідею великого бізнесу, яка обіцяє золоті гори навіть без найменшого зусилля з його боку.