Володимир Владко - Фіолетова загибель

— Ах, он як! — на цей раз Джеймс був обурений не на жарт.

І не стільки невірою в його припущення й ідеї, як тому, що Фред говорив усе це поблажливо-добродушним і особливо зневажливим тоном. А цього Коротун знести не міг. І все ж таки він стримався: надто йому кортіло зайнятися своєю перевіркою.

Він подивився ще на Клайда, мов шукаючи в нього підтримки; але, побачивши, що той байдуже чистить собі нігті травинкою, наче вся ця розмова його не стосується, сказав:

— Гаразд. Зараз у мене немає часу. Загальноосвітня лекція відбудеться потім. Хоч, звичайно, скажу відразу, що ніякої комерційної користі ти, Фред, з усього цього не матимеш.

— Хто знає, — загадково відповів Фред Стапльтон, запалюючи сигарету. — Ділова людина ніколи нічим не нехтує, дорогий мій братику-кролику!

Джеймс Марчі сердито фиркнув, але промовчав, знову беручись за уламок метеорита. Він обережно відділив двома трісочками крихітні шматочки синьої плісені й поклав їх зверху на бульйон з курчат у блюдечках. Потім злегка втиснув ці шматочки так, щоб вони трохи занурилися в желе, і відніс блюдечка в свою палатку.

Клайд спитав у Фреда:

— Ти й справді вважаєш, що вся ця дурниця може мати якесь значення… ну, в майбутньому?

Фред непевно відповів, задумливо випускаючи з носа дим від сигарети:

— Хто знає? Поки що все це цілком несерйозно, забава. І все ж таки… — Він замислився.

— Але навіщо тоді ти ображав Коротуна, говорив різні неприємні речі про його теорії? — здивувався Клайд.

— А хіба це не правда? — не менш здивовано відповів Фред. — Я хочу, щоб він усе довів по-справжньому. Хто його знає, може, й варт подумати… якщо справа виявиться серйозною. В усякому разі, я з цікавістю прослухаю, як сказав Джеймс, його загальноосвітню лекцію. А що то за перевірку він влаштовує, ти не знаєш? І навіщо йому ці блюдечка?

— Та хто ж його знає, — знизав плечима Клайд. — Здається, він хоче довідатися, чи можуть його мікроорганізми розмножуватися… — Він не встиг закінчити думки, як з палатки пролунав переможний вигук Джеймса:

— Я ж казав! Вони живі! Живі!

Клайд трохи підвівся, але Джеймс уже вибіг з палатки, тріумфуюче піднявши руки. Його обличчя сяяло від задоволення.

— Вони пускають коріння, — збуджено заговорив він. — Укріплюються корінням у живильній речовині! Ні, ні, не чіпайте їх! Потім я вам усе покажу. Вони ростуть, ростуть!

— Як, отак відразу? А ти ж казав, що це мікроорганізми? — недовірливо зауважив Клайд, знову сідаючи на своє місце.

Він поглянув на Фреда. Той незворушно попихкував сигаретою.

— Не знаю, не знаю, поки що нічого не знаю, — захоплено говорив Джеймс, сідаючи біля них. — Може, це й не мікроорганізми, а якась плісень, що моментально розростається. Важливо те, що це — живі організми, як я й казав! Зачекайте, вони ще себе покажуть!

— А що ти робиш з ними? — спитав, немов між іншим, Фред.

— Як що? Розводжу нормальну культуру. Чашок Петрі, справжніх лабораторних чашок, у мене, звичайно, немає. І справжньої живильної речовини нема. Але блюдечка цілком замінюють чашки Петрі. А замість живильної речовини з агар-агару я взяв курине желе. У ньому все одно чимало потрібних сполук. Я посадовив шматочки плісені на це желе. Якщо це живі організми, то вони мусять розвиватися й розмножуватись. Та що там говорити: адже вони вже пускають коріння в желе, розумієш? І ніяких сумнівів бути не може!

— Звідки ти про все це знаєш? — знову почав допитуватися Фред.

— Що я знаю? — здивовано перепитав Джеймс.

— Ну, про ці самі чашки… Петрі, чи що… і про всякі живильні речовини, агар-агари…

Джеймс ще більше здивувався.

— Як звідки? Про це всі знають, — із щирим переконанням простодушно відповів він. — Хіба мало зараз пишуть про всякі лабораторні дослідження? І не тільки в книгах і журналах, а й у газетах. Що ж тут треба особливо знати?

— Просто треба читати не тільки про курси біржових акцій, Фред, а й про все інше, — повчально сказав Клайд. — І тоді ти теж будеш усе знати. І про чашки Петрі, і про трансформатори, і про міжпланетні ракети. Як Коротун, наприклад. Або навіть як я.

— Як ти? — іронічно протяг Фред. Потім весело визнав: — Гаразд, складаю зброю! Наука й техніка ніколи не вабили мене. Я, братці-кролики, живу на рівні печерної людини. Дещо в своїх власних справах я розумію і вважаю, що ви не будете заперечувати цього. А щодо науки й техніки — пробачте! Тому я так і шаную тебе, Коротун, що ти не лишаєш мене повним невігласом і ласкаво проливаєш світло справжнього знання на мій слабо тямущий мозок. А що, хіба я погано закрутив?