Генрі Лайон Олді - Давно, знебулий раб, замислив я втекти...

Здесь есть возможность читать онлайн «Генрі Лайон Олді - Давно, знебулий раб, замислив я втекти...» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Факт, Жанр: Социально-психологическая фантастика, prose_magic, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Давно, знебулий раб, замислив я втекти...: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Давно, знебулий раб, замислив я втекти... — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Комусь було по-справжньому самотньо. Комусь було погано. Хтось хотів до людей. А лікар із задоволенням помінявся б із ним місцями.

Горіхом на зубах білки клацнув ключ в замку. Шкіряне крісло зі змінною геометрією, зроблене за спецзамовленням, прийняло лікаря в свої обійми. Якийсь час він влаштовувався зручніше, намагаючись розслабитись. Закинув руки за голову; закрив очі. Проте бажаний спокій гуляв унизу й не квапився на другий поверх. Перед внутрішнім поглядом маячило обличчя пацієнта: манекен з незакінченим гримом. Чогось бракувало.

Чого?

Він просидів у кріслі хвилин двадцять. Розплющив очі. Мляво, без інтересу, погортав папери в теці. Встав. Підійшов до вікна, розсунувши важкі завіси. У відблисках згасаючого дня промайнула якась порошинка, дратуючи зір. Лікар придивився, мружачись крізь скельця окулярів, які забув змінити.

Справді. Окуляри. Геть забув. Чи навпаки, вчасно пригадав?

Пальці занурились до бічної кишені, намацали шорсткий пластик футляра. Йому хотілося прибрати порошинку (так мама в дитинстві язиком виймала вію, що попала в око…) перш ніж остаточно стемніє. Але не вдаватися ж через миттєве бажання до принизливого поспіху? Лікар увімкнув настільну лампу, дбайливо витягнув з футляру окуляри, оправа яких виблискувала бронзою. Прискіпливо роздивився на просвіт. Подихав на скло. Акуратно протер спеціальною фланеллю, хоча на сяючих скельцях не було ні порошинки, ні плямочки. Заховав старі окуляри у футляр, а футляр — у кишеню піджака. Вимкнув лампу. Посидів десять секунд непорушно, заново звикаючи до напівтемряви.

І лише тоді урочисто поставив нові окуляри на ніс.

О, солодке відчуття змін ! Коли реальність потягується уві сні, невловно зрушуючись лише на долю градуса. Але цього достатньо, щоб усе постало в абсолютно іншому світлі. Новий ракурс — і з буття зникає безглуздя, порожнеча, повсякденність ритму. Пласка монохромна картинка наливається барвами, набуває глибини, об’єму, значення й прихованого значення. До життя повертається втрачений в суєті смак.

Лікар підійшов до вікна. Цього разу йому не довелося вдивлятися — порошина, випавши з ока, відразу наповнилася конкретикою, незважаючи на чорничний кисіль сутінків.

Стара.

Та сама, що приходила два дні тому.

Майже непомітний рух унизу, на самому краї зору, під самими вікнами, на мить відволік його від спостереження за пізньою гостею. Щось рухалося між клумб і кущів, залишаючи по собі коливання стебел і і листя. Доберман-сторож? Але істота вступила в жовтий прямокутник світла, що падав з вікна першого поверху, забарилася — і лікар побачив. Маленький, не більше півметра на зріст, големчик . Здавалося, він був зліплений з того, що трапилося під руку: подекуди на тільці виблискував метал, відстовбурчувалися волокна деревини, бік вкривала біла емаль, обсипаючись лусками… Лікар задумався: як він примудрився все це розгледіти з другого поверху, при хисткому освітленні?

Напевно, завдяки зміні окулярів.

Големчик спритно чкурнув далі, вискочив зі світлої клітки й пропав. Здається, слідом промчав ще один, але лікар не встиг його розгледіти. Недаремно пацієнт стверджував, що не може їх наздогнати. Треба погортати літературу по типових фобіях. Освіжити в пам’яті симптоми індукованих психозів.

Тихо посміхаючись своїм думкам, лікар вийшов з кабінету.

Палата пацієнта-любителя ліпити «големчиків» була розташована в лівому крилі першого поверху. Кроки баламутили стерильну тишу коридору: вечеря скінчилася, хворих розвели по кімнатах, а лягали тут рано. Здебільша, контингент в пансіонаті підібрався тихий, самодостатній. Перед дверима палати номер вісім лікар трохи постояв. Власне, від самих дверей залишилося трохи більше половини. Немов великий пес з пащею, набитою акулячими іклами, узяв та й відкусив шматок дверей разом із замком. Як бутерброд із маслом. Точніше, не з маслом, а з білою емаллю.

Або інакше: не відкусив, а трьома рухами зачерпнув жменями, ніби глину.

Лікар штовхнув рештки дверей та увійшов. Пацієнт був тут. Сидів на підлозі, прихилившись спиною до ліжка з відірваною спинкою. Лівої ніжки також бракувало. Поряд — на стіні, на підлозі — виднілися виразні заглибини із слідами пальців.

— Добривечір, лікарю.

— Добривечір.

— Я обіцяв сказати вам, коли зберуся додому. Я кажу. Я зібрався. Ви йдете зі мною?

Лікар озирнувся. Позаду нього в дверях переминалися з ноги на ногу п’ятеро вельми неприємних на вигляд големчиків. Кам’яний, дерев’яний, два цементних з домішками лінолеуму, один — суцільнометалевий. У кімнату проштовхнулися ще двоє, волочачи купу одягу. Сорочка, брюки… Брюки здалися лікару знайомими. Таку форму носять охоронці пансіонату.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...»

Обсуждение, отзывы о книге «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x