Татьяна Тиховская - Антхіл

Мар’яна розповідала про якісь дрібниці.

Дід проказав, аби підтримати розмову:

— А у нас поповнення: цуценята народилися. Я навіть хотів тобі одного привезти. Та як уявив, що він замість лісу бігатиме по паркету — облишив ту думку. Квартира — не місце для тварин. Не звикнути цуценяті до неї.

Мар’яна сумно посміхнулася:

— Звикають. До всього звикають. От наші сусіди тримають величенького собаку. То він, як йде на вулицю, не сходинками біжить, а чекає на ліфт. Уявляєш?

Дід напівжартівливо замахав руками:

— Боронь Боже! Я сам того ліфту боюсь, пішки йду. А тут — тварина.

Так про наболіле Мар’яна й не проронила жодного слова. Тільки коли вже прийшли на автовокзал, Мар’яна з тугою сказала:

— Як же я хочу просто сісти і поїхати з тобою! Просто зараз!

Дід обійняв дочку, порадив:

— Ти ж не в неволю потрапила. Дослухайся свого серця. Якщо воно не радить залишатися — не примушуй себе.

Мар’яна аж тепер запитала батька:

— А чого ти приїхав саме зараз? З весілля ж жодного разу не приїздив, а тут… Це ж не випадково?

Дід підтвердив:

— Ні, не випадково. Гектор мені подзвонив. Сказав, що ти сумуєш за татом, за домом.

Мар’яна додала:

— Він не все тобі розповів…

Дід не дав дочці договорити:

— Звісно, не все. Але він свого досяг — викликав мене і розважив дружину.

Дід помовчав. Потім додав:

— Він кохає тебе. А ти його?

Мар’яна у відповідь мовчала.

Під’їхав автобус. Дід ще раз обійняв дочку й повторив наостанок:

— Дослухайся свого серця.

Наближалася пора літніх канікул. Тож у Мар’яни видавалася чималенька відпустка.

Цього разу подружжя відпочинок не обговорювала, а Мар’яна сповістила Гектора як про вирішене питання:

— Я йду в похід в гори, в Карпати.

Гектор отетеріло втупився в дружину. Потім дещо роздратовано сказав:

— Я не питаю, чи можна тебе відмовити. Здогадуюсь, що ні. Але чи не треба було з чоловіком порадитися, наприклад? Та й родині, де ти живеш, не зайве знати, куди ти поділася! Що ти там загубила, в тих горах?

Мар’яна затрималася з відповіддю. То як завжди. Потому твердо проказала:

— Ти правий, загубила. Загубила саму себе. Вже більш ніж два роки я живу не своїм життям, граю не свою роль. То ж я будь що піду, аби віднайти саму себе. А потім повернемося до розмови про родину.

Єва, як узнала про «витівку» Мар’яни, аж ніяк не засмутилася, а вирішила з цього скористатися «на користь сина». Про людське око вона навіть підтримала Мар’яну. Мовляв, їй корисно буде хоч ненадовго змінити клімат, бо виглядає трохи бліденькою.

А сама тим часом зателефонувала Богданові, начебто аби попросити туристичне знаряддя.

Єва була неабияким психологом: Богдан не тільки знайшов все потрібне, а й найближчим часом вже перестрів Мар’яну на вулиці й удавано байдуже сказав:

— Мені тут виокремилися кілька вільних днів. То я б теж охоче полазив по горах. Не візьмеш в свій гурт? Я досвідчений турист! Заразом і тобі допоможу, як буде необхідність.

Мар’яна не підтримала жартівливий тон Богдана. А сказала, напроти, дуже серйозно:

— Ні, Богдане, не хитруй. Ти зі мною не підеш. Мені треба побути наодинці. Я йду не відпочивати, а розібратися зі своїми ж почуттями. Після гір я або залишусь і припиню опиратися родині, що мене прийняла, або поїду від них назавжди.

Богдан спитав настирливо:

— А мені? Можна мені поїхати з тобою?

Мар’яна хитнула головою:

— Не заважай мені прийняти рішення, прошу! Не треба мене квапити.

Єва ж розгорнула іншу операцію щодо Гектора і Лєри.

Якось на роботі вона запросила її до свого кабінету і збуджено повела:

— Все! Схоже, вони остаточно горщики побили! Невістка збирається йти в гори, одна! То не втрачай свій шанс!

Лєра раптом розплакалася:

— Ну скажіть, чим я йому була не пара?

Єва втерла Лєрі сльози медичною серветкою, сказала значуще:

— Так, а тепер витри сльози і побалакаємо як жінка з жінкою. Ти з моїм бовдуром ще хочеш побратися?

— Звісно, хочу! Я ж його кохаю до нестями!

— То ж застосуємо старі жіночі хитрощі: скажеш йому, що ти вагітна.

— Та ми ж…

— Ото тільки не треба запевняти мене, що нічого не було. Було?

— Та всього раз.

— То й добре. Поки його принцеси не буде, зваб його ще раз. В тебе на це два тижні. А решту я беру на себе.

— А як не… — пробелькотіла Лєра.

— А як дитина не зав’яжеться, в мене є його біологічний матеріал. Все зробимо й без нього.

— А як йому шкода буде дружини?