Татьяна Тиховская - Антхіл

В приміщенні було замало місця для всіх школярів. Ще й батьки перваків прийшли, ясна річ.

В приміщенні була задуха.

Мар’яна подумки повторювала слова віршів, що їх підготували учні її класу. Як хто запинався, пошепки підказувала.

Раптом прямокутне каре з школярів повільно почало рухатися, плисти, зливатися в суцільну людську масу.

Мар’яна похитнулася й впала б на підлогу, аби так щільно не стояли присутні.

Отямилася вона в шкільному здравпункті від запаху нашатирю. Шкільна медсестричка з полегкістю їй усміхнулася:

— Нарешті! Довгенько Ви були непритомні! Воно й не дивно — така задуха була в приміщенні! То, може, ми марно чоловіка турбували?

Мар’яна спохмурніла:

— Ви дзвонили чоловікові? Навіщо це? В нього робота відповідальна. Нема часу серед білого дня до дружини їздити. Передзвоніть, що все гаразд.

— Та він і не збирався їхати! Зателефонував мамі. Це вона має приїхати.

Єва й справді швидко приїхала.

Що Мар’яна край не хотіла проходити в її клініці обстеження, то вона мала нагоду оглянути її проти волі. А там… Як знати, може що й виявиться, через що можна бути вмовити Гектора з нею кінець кінцем розлучитися.

Мар’яна не надто люб’язна глянула на свекруху. Але та про людське око розіграла таку щиру турботу, що опір виглядав би щонайменше дивно.

Мар’яну на ношах винесли до карети швидкої.

У центрі Єва не дуже й лукавила, коли сказала черговому лікареві:

— Оглянути найретельніше! Це моя невістка.

Сама пішла до кабінету. Та не встигла вона перетнути поріг, як пролунав зумер місцевого відеофону.

Єва натиснула кнопку. На екрані розпливлося в посмішці обличчя чергового лікаря:

— Поздоровляю! Очікуйте на онука! Чи на онуку. Близнюки виключаються.

Єва повільно опустилася на лікарняну кушетку. В голові бриніла одна думка: дочекалася! Нарешті!

Вона кинула оком на себе в дзеркало, посміхнулась аби розім’яти м’язи обличчя та подалася в оглядовий кабінет.

Мар’яна сиділа напроти лікаря, що старанно заповнював картку вагітної.

Єва підійшла, несильно обійняла невістку за плечі, прошепотіла ледь чутно, як досвідчений змовник:

— Гекторові ввечері разом розповімо, добре?

Зайве казати, який переполох зчинила ця новина серед домашніх! Гектор сяяв як нова копійка. Тарас обіцяв власноруч побудувати нащадкові власний дім. Єва вже планувала, де стане дитяча колиска.

Тільки Мар’яна виглядала якось розгублено.

А от коли вона залишилася одна в кімнаті, прошепотіла, якнайнижче схиляючись до поки що плаского черевця:

— Агов, ти мене чуєш? Тобі там добре? Ну спи, спи. Я стерегтиму твій спокій.

З того дня всі оберігали кожен крок Мар’яни, наче вона була порцелянова.

Хоч Мар’яна була проти, Гектор розповів радісну новину Богданові.

Той примчав найближчими днями. І додалася ще одна нянька — Богдан. Мабуть, найсуворіша.

Всі гуртом умовляли дівчину облишити роботу, аби не було важко.

Мар’яна як могла сперечалася:

— Та з якого дива ви рішили, що мені важко? Воно ж малесеньке! Ото було б щастя нудитися безділлям!

Зійшлися на середині: Мар’яна викладає частину уроків, але не веде класного керівництва й безлічі секцій, які вона сама ж і започаткувала.

На цьому й зупинилися.

Потай від дружини, аби зробити сюрприз, Гектор все дізнався про заселення в Антхілі.

Керівництво зважило й на його фах, й на довідку, що Гектор попрохав маму виписати потай від дружини. Разом згадали, який будинок Мар’яна вподобала.

Тож десь недовго потому Гектор, забравши дружину зі школи, аби проводити додому, привіз в їхнє нове помешкання.

Цей куточок міста був дуже затишний. Сім будинків утворювали невеличкий спільний двір, рясно засаджений вічнозеленими деревами і квітучими чагарниками. Вздовж доріжок стояли скляні лавки.

На першому поверсі не було балконів, як на інших поверхах. Зате двері відчинялися на малесеньку прямокутну тераску, що також була оточена щільним чагарником.

Саме таку квартиру заради Мар’яни обрав Гектор.

Приємною несподіванкою було, що в їхньому під’їзді оселився Вова. Всім працівникам Зони, які бажали, надали житло в Антхілі на вибір. Вова обрав найвіддаленіший район.

Гектор познайомив його з дружиною, і ті відразу знайшли спільну мову.

Інколи приїздив Богдан. Але бачитися вони стали значно рідше, ніж зазвичай. Богдан був трохи роздратований.

Якось Мар’яна залишилася з ним наодинці. Промовила скоромовкою: