Татьяна Тиховская - Антхіл

— Дивіться, — звернувся Я до них. — Люди планують собі таке місто, такий людський мурашник. Де на плані будинки, нам не варто нічого планувати — там вони перериють землю вглибину на кілька метрів. А от вздовж доріг у них залишиться хоча б смужка землі. Там і закладайте мурашники. Тільки нам треба розробити зовсім іншу конструкцію. Хмарочоси будувати не доцільно — помітять і зруйнують. Руйнувати — на це вони митці. Тому спроектуйте пласкі будівлі, вздовж всієї смужки землі.

— Правителю! В пласких будівлях важко підтримувати необхідну температуру, — звернувся до мене один, найстаріший майстер.

— Звісно, важче! — погодився Я. — Збільшить кількість підземних поверхів. Засадіть за розрахунки найкращих аналітиків. Хай розрахують, на скільки нам треба збільшити поголів’я попільниць, аби нам вистачило енергії для зимування.

— А можна прихопити землю за межею Зони? — спитав інший архітектор.

— Ні! — відповів Я дещо різко. — Колись Я там був. Місцина заселена дикими ордами мурах. На мирне співіснування сподіватися марно. Тож якщо ми й схочемо згодом заселити ті землі, то не тепер, не під час війни з людьми. Ідіть, працюйте!

Я вірно прочитав думки людей: вони нагнали в Зону величезні потворні машини, аби перерити всю землю.

Я не відразу зрозумів, чому вони риють й там, де не будуть закладати будівлі. В їхньому мозку часто вигулькувало слово «дезактивація». Потроху Я зрозумів, що в зонах тої дезактивації теж неможна планувати наші помешкання. А скільки марної праці, доки Я дотямив, для чого воно! Шкода! Але що зробиш? Знання від людей Я отримав, а от застосовувати їх ще мав навчитися.

Доводилося бути більш обережнішими, аніж завжди, бо ті їхні чудовиська могли за хвилину зруйнувати не один наш дім і загубити кілька сотень мурах.

Та потроху я все краще міг читати їхні думки. І ми встигали відбігати якнайдалі від небезпечної місцини. Тож хоча б не втрачали своїх працівників.

Зате коли вони розпочали будівництво, то вже ніяких несподіванок не було. Я, аби не був такий заклопотаний, навіть посміявся б з них, з їхніх креслень. Вони ж не могли втримати в пам’яті навіть маленької дрібнички! Все звіряли з кресленнями. Я з початку будівництва перевіряв, наскільки вони сумлінні працівники. Спочатку налаштовував свою свідомість на їхні так звані «оперативки», а потім перебігав на місце й чекав, чи виконають вони план.

Змушений визнати, працювали вони сумлінно. То Я вже не перевіряв їх, а направляв вже своїх будівельників на клаптики землі, де планувалися бодай маленькі острівці зелені. Вони ж не мали відхилитися від генерального плану міста!

Але спокійне життя скінчилося. І наше найближче майбутнє уявлялося безрадісним.

Після КПП до автівки підсів Вова. Цього разу він супроводжував бригаду будівельників. Це не тільки ті, що кладуть цеглину за цеглиною, а й ті, хто робить план місцевості, наносить його на мапу. А вже на ній виростає місто — спочатку пласке, на папері. Потім — макет, вже як справжнє місто. Тільки меншеньке. А вже потім будівельники їдуть на місцевість і починають будівництво.

Спочатку будівельники занурюються вглиб землі. Котловани під фундамент, комунікації. Нульовий цикл. А потім місто росте стрімко вгору.

Але це ще відбудеться нескоро.

А зараз з автівки вистрибнули кілька чоловік, без яких не почнеться жодне будівництво. То були геодезисти [16] В роботу геодезиста входить вимірювання відстаней, напрямків, кутів між різними напрямками та визначення координат. Уміння геодезиста потрібні в різних сферах діяльності — в будівельній, гірничій; із землеустрою, при зведенні будинку, шосейної дороги або моста. .

Галявина, що по ній рік тому пройшов руйнівний вихор від вибуху, нині виглядала досить мирно. Обламані верхівки дерев замаскувалися за молодими гілочками. Буйно розрослися лугові трави.

І чи не на кожному кроці були височенні мурашники, з людину на зріст.

Хтось з гурту вигукнув:

— Ого! Та тут суцільний мурашник! Ціле мурашине місто!

Настрій у прибульців був піднесений. Отож будь-який привід міг призвести до безтурботних веселощів. Почали фантазувати:

— А хто знає, назву новому місту придумали? Чи згодом конкурс об’являть або як?

— А давайте серед себе проведемо конкурс! Ми ж першопрохідці!

— Пропоную назву: Мурашник! Хто «за»?

— Та трохи воно на вухо шипить. Хоча ідея непогана. А хто ще як думає?

Хлопець, що надумав про Мурашник, не хотів здаватися: