Сергій Залевський - Найманець

Між тим, очі самі продовжували оглядати несподіваних супротивників – нижня частина гардеробу цих двох непорозумінь підтримувалася на їх тілах спеціальними вузькими смужками гнучкої тканини, або чогось іншого, кріпившись за одяг невеликими металевими затискачами, і йдучи через плечі кудись за спину.

– Іпать, я згадав!!! Галіфе і підтяжки – хлопнув себе по шолому рукавицею землянин, забувши, що він в скафі. Цього не може бути,… тому що цього не може бути! А ще на них шапки-вушанки…пісець підкрався непомітно, мля.

– Що ти сказав, Макс? – відреагував капітан – я не зрозумів сказаного.

– Не звертай уваги, Крун, деякі аналогії з минулого життя.

Але найбільше його уразила верхня частина гардеробу двох неформалів: торс їм прикривали смугасті майки без рукавів. У того, що був вище, ця частина одягу була в червону і білу смужку упереміш і написом на усі груди «Мені усе пофіг»!. У його партнера це була така ж майка, тільки жовта з білим і написом «Мені теж налийте»!

– Гей, організми, ви хто? Що за спектакль? – вирішив поцікавитися про всяк випадок наш герой.

Тут два неформатних жодного разу типу, знову рвонули усім шаблон. Той, що був нижче зробив крок вперед, і з криком «Хто на Васю»? розірвав на грудях свою полосатку. Більш високий його напарник не став байдуже за цим спостерігати і провів свою партію з розривом смугастого предмета гардеробу.

– А я взагалі дурний, хто на нас з Васею?

Потім ці двоє придуркуватих артистів ще деякий час сперечалися на незрозумілій усім мові, не звертаючи уваги на усіх присутніх навкруги. Приблизно у такому стилі:

– Ступид вата ідіото організмо!

– Ноу, итс ю ступид вата ідіото організмо!

– Фак ю, ідіото!

– Фак ю ту, вата! – і далі в такому ж стилі.

Ця словесна коротка перестрілка ввела в ступор не лише команду з «Фарді» – бійці у блискучих обладунках позаду цих двох теж вирячували очі на своїх партнерів по команді, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Вираження повного нерозуміння ситуації виразно читалося на їх жовтих лицях – «лицарі» стали трохи відсовуватися від двох неформатних організмів, намагаючись дистанціюватися від колоритної парочки. Врешті-решт, перепалка перейшла в з'ясування стосунків між цими двома: штовхаючи один одного в груди кулаками, вони запитували один одного сердитими голосами: «А ти хто такий»? Нарешті у когось із найманців не витримали нерви, і він поставив точку в цій дискусії двома прицільними чергами. «Лицарі» у блискучих костюмах, що стояли позаду, відразу пожвавилися, і стали насуватися на команду найманців, розмахуючи мечами, вигукуючи короткі різкі фрази, підстрибуючи і проводячи інші незрозумілі рухи руками і ногами. Ідіотизм ситуації дійшов до межі, добивши землянина, і він кинув в командну мережу свій наказ:

– Валіть цих клоунів, ми тут і так злегка затрималися – потрібно місцевого главгада знайти.

Блискучі обладунки були дуже красиві і ефектні, але проти сучасної зброї абсолютно не котирувалися – півхвилини масованого вогню з боку гостей залишили від команди лицарів гірку скривавлених і рваних тіл – бійці з мечами не встигли навіть дійти до дроїдів.

У рубці транспортника виявився головний гопник місцевого простору: видовище вражало – ті блискучі лати, що були надіті на бійцях останнього заслону і поруч не лежали з його костюмом. По витонченості форм і ліній цього обмундирування технолог зрозумів, що це справжній витвір мистецтва якихось древніх майстрів. Соковитого темно-синього кольору, оброблений жовтими і сріблястими вставками інших матеріалів по вигинах рукавів і ніг, древній наряд був в деяких місцях прикрашений різними виблискуючими каменями. Усе це говорило про його ексклюзивність і чималу цінність – тим незрозуміліше було бачити таке диво на такому кораблі. Голова цього типу була чомусь зовсім не захищена – це трохи спантеличило нашого героя, але виду він не подав. Картину завершували два клинки, які мечник тримав у своїх руках – теж ексклюзив, як встиг визначити землянин. Завдовжки близько сімдесяти сантиметрів, з матового сірого металу із зеленим відливом. Гарда також була прикрашена коштовними каменями і мала у своїй конструкції сріблястий і жовтий матеріал, як і в деяких місцях костюма. Першим порушив мовчання місцевий:

– Погані бриларскі собаки, даремно ви сюди прийшли – ви усі тут залишитеся – я зараз вас усіх повбиваю! Ці обладунки і мечі тримав у своїх руках великий Дже Кічан – легенда нашого директорату – вони допоможуть мені сокрушити моїх ворогів в цій битві. Іййяя!