Френк Герберт - Месія Дюни

– Прибережіть свої пишномовності для тих, кого вони захоплюють, – відповіла Ірулан. – Раніше ви згадувала привид, воскреслий із мертвих, яким ми можемо заразити Імператора. Поясніть це.

– Атрід сам себе знищить! – прогавкав Едрік.

– Не говоріть загадками! – різко урвала його Ірулан. – Що це за привид?

– Напрочуд незвичайний привид, – сказав Едрік. – Має тіло та ймення. Тіло – це плоть славетного майстра меча, знаного як Дункан Айдаго. А ймення…

– Айдаго мертвий, – сказала Ірулан. – Пол часто оплакував його втрату в моїй присутності. Він бачив, як Айдаго вбили сардаукари мого батька.

– Навіть зазнавши поразки, – сказав Едрік, – сардаукари вашого батька не втратили розуму. Припустімо, що розумний командир сардаукарів розпізнав тіло майстра меча, котрого вбили його люди. Що далі? Існують способи використання такого тіла й подальшого навчання… якщо діяти швидко.

– Тлейлаксанський гхола, – прошепотіла Ірулан, дивлячись у бік Скителі.

Помітивши її зацікавленість, лицепляс вдався до своїх можливостей зміни зовнішності. Його постать розпливлася, тіло повільно потекло й змінилося. Тепер перед нею стояв стрункий чоловік. Обличчя зосталося округлим, але стало темнішим, із дещо сплющеними рисами. Високі вилиці наче підпирали очі з виразними складками-епікантусами. Волосся було чорним і неслухняним.

– Гхола от такого вигляду, – промовив Едрік, указуючи на Скителі.

– Просто інший лицепляс? – спитала Ірулан.

– Не лицепляс, – сказав Едрік. – Якщо за лицеплясом тривалий час спостерігають, то є ризик його викриття. Але припустімо, що наш розумний сардаукарський командир зберіг тіло Айдаго в аксолотлевому контейнері. Чому б ні? Це тіло було плоттю та нервами одного з найдосконаліших мечників в історії, радника Атрідів, військового генія. Навіщо втрачати таку виучку та вміння, якщо можна воскресити його як інструктора сардаукарів.

– Я не чула навіть натяків на це, а я ж була повірницею свого батька, – промовила Ірулан.

– Аххх, але ж вашого батька було переможено, а вас уже через кілька годин продано новому Імператорові, – сказав Едрік.

– То це справді зробили? – вимагала відповіді вона.

Випромінюючи таку самовдоволеність, що хоч сказися, Едрік відповів:

– Припустімо, що наш розумний командир, знаючи про необхідність швидких дій, негайно ж відправив збережене тіло Айдаго до Бене Тлейлакс. Далі уявімо, що командир і його люди полягли, перш ніж передали цю інформацію вашому батькові – та він і так у жоден спосіб не міг нею скористатися. Зостався тільки фізичний факт, дрібка плоті, відправлена тлейлаксу. Звичайно ж, єдино можливим способом – на гайлайнері. Ми в Гільдії, природно, знаємо кожен вантаж, який перевозимо. Дізнавшись про це, чи ж не вважали б ми так само розумним придбати гхолу як подарунок, що годиться для Імператора?

– То ви це зробили, – сказала Ірулан.

– Як зазначив наш довголітній друг, ми це зробили, – відповів Скителі, котрий відновив свою попередню кругловиду подобу.

– Як був налаштований Айдаго? – спитала Ірулан.

– Айдаго? – перепитав Едрік, дивлячись на тлейлаксу. – Ти щось знаєш про Айдаго, Скителі?

– Ми продали вам створіння, зване Гайтом, – відповів Скителі.

– Ах так, Гайт, – погодився Едрік. – Чому ви продали його нам?

– Бо колись ми вивели свого власного Квізац Хадераха, – пояснив Скителі.

Різко смикнувши старою головою, Превелебна Матір зиркнула на нього й гнівно промовила:

– Ви нам цього не казали!

– Бо ви не питали, – відповів Скителі.

– А як же ви опанували цього свого Квізац Хадераха? – поцікавилася Ірулан.

– Істота, котра весь свій вік втілювала в життя певне уявлення про неї, помре, але не стане антитезою цього уявлення, – продекламував Скителі.

– Не розумію, – ризикнув зізнатися Едрік.

– Сам себе вбив, – буркнула Превелебна Матір.

– Уважно мене вислухайте, Превелебна Матір, – попередив Скителі, удавшись до інтонації, яка означала: «Ти не сексуальний об’єкт, ніколи не була сексуальним об’єктом, не можеш бути сексуальним об’єктом».

Тлейлаксу почекав, доки вона повністю збагне його крикливі наголоси. Мусить безпомильно оцінити його наміри. Незважаючи на гнів, до її свідомості повинно дійти, що тлейлаксу, звичайно, не кинув би цього звинувачення, якби не знав ставлення Сестринства до людської селекції. А все-таки його слова містили грубу образу, зовсім нехарактерну для тлейлаксу.

Лагідно, використовуючи заспокійливі способи мовлення мірабгаса, Едрік спробував згладити напругу моменту: