Айзек Азімов - Великодушні грифи

— Так? Що треба зробити?

— Це щось надто прямолінійне, надто просте. Щось таке, що ніколи б не спало мені на думку. І вам також.

— А що саме, Ваша Високосте? — його серце стислося від страшного передчуття.

— У мирному стані їх утримує те, що жодна з двох майже рівних сторін не важиться взяти на себе відповідальність за початок війни. Однак, якби одна сторона наважилася, то друга — ну, скажемо прямо — відплатила б сповна.

Деві-ен кинув.

— Якщо єдина атомна бомба, — вів далі Старший наглядач, — упаде на територію будь-якої з двох сторін, то потерпілі одразу ж подумають, що її скинула друга сторона. І відчують, що не можуть чекати наступних атак. Відплата прийшла б через кілька годин, а друга сторона помстилася б у свою чергу: за кілька тижнів було б по всьому.

— Але як змусити когось із них скинути першу бомбу?

— Нам їх не змусити. Ось у чому суть. Ми самі скинемо першу бомбу.

— Що?! — Деві-ен аж поточився.

— Так-так. Обчисліть психіку великого примата, і відповідь напроситься сама.

— Але як ми можемо?

— Складемо бомбу. Це досить просто. Кораблем доправимо її і скинемо на якусь населену місцевість…

— Населену?

Старший наглядач відвів погляд і ніяково пояснив:

— Інакше пропадає весь ефект.

— Розумію, — сказав Деві-ен. У його уяві малювалися грифи, і він нічого не міг проти цього вдіяти. Він бачив їх великими, масштабно збільшеними птахами (схожими на маленькі сумирні літаючі створіння на Гуррії, лише неймовірно великі) з крилами, обіпнутими схожою на гуму шкірою і довгими, гострими як бритви дзьобами. Вони кружляли, спускалися вниз і видзьобували затуманені передсмертною агонією очі.

Руками він затулив свої очі.

— А хто поведе корабель? Хто скине бомбу? — спитав він тремтячим голосом.

Голос Старшого наглядача був не міцніший за голос Деві-ена.

— Не знаю.

— Тільки не я, — вжахнувся Деві-ен. — Я не можу. І за всі скарби світу на таке не згодиться жоден гурріакин.

Старший наглядач з жалюгідним виглядом хитався взад-вперед.

— А може, віддати наказ маувам…

— Хто ж віддасть такий наказ?

Старший наглядач важко зітхнув.

— Я зв’яжуся з Радою. У них можуть бути всі дані. Може, вони щось запропонують.

Отже, через п’ятнадцять з гаком років гурріани розбирали свою базу по той бік Місяця.

Вони нічого не домоглися. Ядерної війни між великими приматами не відбулося, і навряд чи вона могла колись відбутися.

Та попри всі майбутні страхіття, якими це загрожувало, Деві-ен нетямився від щастя. Не було рації думати про майбутнє. Тепер він покидав цей найжахливіший з жахливих світів.

Він спостерігав, як Місяць провалився вниз, а потім змалів до ясної пляминки разом із планетою і Сонцем самої системи; нарешті все це загубилося між сузір’ями.

І лише тоді всю його істоту заполонила полегкість. І лише тоді його торкнувся перший легкий докір сумління: «А могло б…»

Він сказав Старшому наглядачеві:

— А все могло б обійтися добре, якби нам не забракло терпцю. Вони могли б таки втягтися в ядерну війну.

— Ох, сумніваюся. Психічний аналіз…

Старший наглядач не доказав, але Деві-ен зрозумів. Дикуна повернули на планету з найменшою для нього шкодою. Події останніх тижнів з його пам’яті усунули. Землянина залишили біля невеликого населеного пункту неподалік від того місця, де його вперше побачили. Одноплемінники подумають, що він заблукав. А втрату ваги, синці, амнезію пояснять злигоднями, яких він зазнав.

А от шкода, якої він заподіяв…

І чого вони тільки привезли його на Місяць? Могли б ще якось присилувати себе до думки розпочати війну. Якось би подумали, як скинути бомбу, виробили б якусь обхідну, непряму стратегію…

Але дикун своїм описом грифа все перекреслив. Він зламав Деві-ена й Старшого наглядача. Коли всю інформацію передали на Гуррію, то ефект виявився неабияким. Наказ ліквідувати базу надійшов негайно.

— Повік не братиму участі в колонізації, — сказав Деві-ен.

— З нас нікому більше не доведеться, — сумовито відгукнувся Старший наглядач. — З’являться дикуни з тієї планети, вдеруться в Галактику великі примати з їхнім способом мислення, а це — кінець…

Ніс Деві-ена засіпався. Кінець усьому, всьому доброму, що зробила Гуррія для Галактики, і всьому доброму, що вона могла б іще зробити в майбутньому.

— Нам слід було скинути… — але він не докінчив.

Яка користь із слів? Вони пожертвували б усією Галактикою, але так і не скинули б бомби. Якби змогли це зробити, то самі стали б великими приматами з їхнім способом мислення, а існують речі гірші, ніж просто кінець усього.