Айзек Азімов - Великодушні грифи

— Неймовірно! — вигукнув Старший наглядач.

— Вона перед вами, — закінчив Деві-ен, — ця планета. Ми чекали п’ятнадцять років.

Довгі руки Старшого наглядача звелися догори, схрестилися над головою й опустилися до плечей.

— Тоді залишається одне. Рада розглянула можливість безвиході для планети, вид своєрідного нестабільного миру, що балансує на грані ядерної війни. Щось схоже на те, що ви описуєте, хоча ніхто не доглупався до тих причин, які ви оце виклали. Але допустити такого ми не можемо.

— Не можемо, Ваша Високосте?

— Ні, — здавалося, ці слова коштували йому майже фізичного болю. — Що довше триває безвихідь, то більша небезпека, що окремі індивіди великих приматів винайдуть спосіб міжзоряних подорожей. Вони просочаться в Галактику в усій своїй протиборній силі. Розумієте?

— А далі?

Старший наглядач глибше убгав голову в плечі, ніби сам не хотів чути того, що мусив сказати.

— Якщо вони так нестійко зрівноважені, то нам слід їх злегка підштовхнути, капітане. Нам слід їх підштовхнути.

Шлунок Деві-енові зсудомило, і він раптом ще раз відчув присмак свого обіду на задній стінці горлянки.

— Підштовхнути їх, Ваша Високосте? — Він відмовлявся розуміти.

Старший наглядач виклав усе навпростець:

— Ми мусимо допомогти їм розпочати ядерну війну. — Його вигляд зраджував такий самий позив до блювоти, який відчував Деві-ен. Він прошепотів: — Ми мусимо!

Деві-ен через силу здобувся на слово. Він прошептав:

— Але як можна таке зробити, Ваша Високосте?

— Не знаю як… І не дивіться так на мене. Це не моя ухвала. Це ухвала Ради. Ви, звісно, розумієте, що сталося б з Галактикою, якби цивілізація великих приматів вийшла в космос у всій силі, не приборкана ядерною війною.

Деві-еном струснуло на таку думку. Вся ця неприборканість, випущена в Галактику! Однак він наполягав:

— Але як розпочинають ядерну війну? Як це робиться?

— Кажу вам, не знаю. Але якийсь спосіб має існувати, може, треба передати їм послання, або ж н-нагнати нищівний ураган з дощем, запорошивши хмари. Ми багато дечого могли б зробити з їхніми погодними умовами…

— А як це зможе викликати ядерну війну? — запитав Деві-ен без запалу.

— Не зможе, мабуть. Я навів це лише як можливий варіант. От великі примати — ті мали б знати. Врешті-решт, фактично, вони самі розпочинають ядерні війни. Знання закладене у їхньому способі мислення. Такого висновку дійшла Рада.

Деві-ен почув легкий шум, то повільно бився об крісло його хвіст. Спробував утихомирити його — марна річ!

— Який висновок, Ваша Високосте?

— Взяти великого примата з поверхні планети. Викрасти одного з них.

— Дикуна?

— Це єдиний вид, який тепер існує на планеті. Певно, що дикого.

— І що ви сподіваєтеся від нього почути?

— Байдуже що, капітане. Якщо він розбалакається на будь-які теми, то психоаналіз дасть нам відповідь.

Деві-ен якомога глибше увібгав голову у простір між лопатками. Шкіра під пахвами тремтіла з огиди. Дикий індивід великого примата! Він намагався уявити собі його, не діткненого приголомшливими наслідками ядерної війни, не зміненого впливом високоцивілізованої гурріанської євгенічної селекції.

Навіть не пробуючи приховати, що він сам поділяє Деві-енову огиду, Старший наглядач сказав:

— Ви, капітане, очолите лови. Це на благо Галактики.

Деві-ен уже не раз бачив цю планету раніше, але щоразу, коли корабель облітав Місяць і досягав зони, звідки було видно населений світ, його огортала хвиля нездоланної туги за батьківщиною.

Планета була гарна, така схожа на Гуррію розмірами та прикметами, але дикіша й величніша. Після пустельного Місяця вигляд її діяв, мов удар.

Скільки інших подібних планет, розмірковував він, уже заведено до гурріанського контрольного реєстру. А скільки заведено нових планет, у яких скрупульозні спостерігачі відзначили сезонні зміни зовнішнього вигляду, що можна було однозначно розтлумачити як ознаку штучного культивування їстівних рослин? Скільки разів у майбутньому муситиме настати день, коли почне підвищуватися радіоактивність у стратосфері якоїсь із цих планет і коли слід буде негайно надсилати колонізаційні загони?… Як на цю планету.

Як упевнено з самого початку гурріани бралися до діла! Ця їхня певність була майже врочиста. Деві-ен ладен був сміятися, читаючи ті перші повідомлення, якби тепер сам не вплутався у цю затію. Гурріанські розвідувальні кораблі наблизилися до планети, щоб зібрати географічну інформацію, щоб визначити населені центри. Кораблі, звичайно, примати помічали, але яке це мало значення? Все одно, думали гурріани, першої-ліпшої миті станеться останній вибух.