Айзек Азімов - Великодушні грифи

Мабуть, вираз огиди на обличчі Деві-ена був такий промовистий і очевидний, що дикун зміг розпізнати його навіть через видовий бар’єр. Він метнувся був до гурріанина, але один з маувів перехопив його буквально в повітрі, затиснувши мов у лещатах, — для цього вистачило ледь помітного напруження м’язів.

Дикун пронизливо кричав:

— Ні! Просто сиди тут і чекай! Гриф! Гриф! Гриф!

Минуло кілька днів, поки Деві-ен примусив себе знову зустрітися з дикуном. Він ледь не припустився неповаги до Старшого наглядача, коли той наполягав, що йому бракує інформації для повного аналізу психічної структури цих дикунів.

— Я певний, — сміливо сказав Деві-ен, — інформації досить, аби знайти якийсь розв’язок нашої проблеми.

Ніс Старшого наглядача тремтів, а рожевий язик облизував його у задумі.

— Для якогось там висновку, мабуть. Але на таке я не можу покластися. Ми маємо справу з незвичайними особинами. Це вже ми з’ясували. Ми не можемо дозволити собі робити помилки. Одне ясно принаймні… Ми наштовхнулися на особин з дуже розвинутим інтелектом. Хіба що… хіба що піддослідний не відповідає стандартам своєї раси. — Здавалося, Старший наглядач засмучений такою думкою.

— Істота викликала жахливий образ того… того птаха… того…

— Грифа, — підказав Старший наглядач.

— А це виставило всю нашу місію в такому спотвореному світлі! Відтоді я не можу до пуття ні поїсти, ні поспати. Власне, боюся, як би не довелося просити відставки…

— Не раніше, ніж ми закінчимо з тим, до чого взялися, — твердо сказав Старший наглядач. — Гадаєте, що мені самому до вподоби картина… споживання стерва… Ви повинні зібрати більше інформації.

І Деві-ен нарешті ствердно кивнув. Звичайно, він розумів. Старшому наглядачеві не більше хотілося стати причиною ядерної війни, ніж будь-якому гурріанинові. І він якомога відкладав момент, коли муситиме на щось зважитися.

Деві-ен змусив себе провести ще одну розмову з дикуном. Вона виявилася просто нестерпною і останньою.

На дикуновій щоці з’явився синець: схоже, він знову чинив опір маувам. Власне, жодних сумнівів, що чинив. Він робив так уже не раз, і мауви, попри всі свої намагання не завдавати шкоди, ненароком наставили йому синця. Можна було сподіватися, що дикун помітить, як ретельно вони намагаються не завдати йому болю, і вгамується. Натомість складалося на те, що переконаність у власній безпеці тільки заохочувала його до ще більшого опору.

(Ці особини великих приматів порочні, порочні, сумовито розмірковував Деві-ен).

Понад годину змарнували вони у непотрібній балаканині; нарешті дикун сказав з несподіваною войовничістю:

— Скільки, кажете, часу ви, нещасні, вже тут?

— П’ятнадцять ваших років, — відповів Деві-ен.

— Збігається. Перші летючі блюдця помітили якраз після другої світової війни. А скільки ще залишилося до ядерної?

— Хотіли б ми знати, — з мимовільною щирістю відповів Деві-ен і враз спинився.

— А я гадав, що ядерна війна неминуча, — зауважив дикун. — Минулого разу ви згадали, що чекаєте зайвих десять років. Ви сподівалися війни десять років тому, чи не так?

— Я не можу з вами торкатися цієї теми, — сказав Деві-ен.

— Ні? — верескнув дикун. — А що ви збираєтеся робити далі? Скільки ви ще чекатимете? Чом би ледь-ледь не підштовхнути? Не чекайте так просто, грифе. Почніть війну.

— Що це ви таке говорите? — Деві-ен скочив на ноги.

— Чому ж ви тоді чекаєте, ви, паскуди… — він вимовив якесь геть незрозуміле вставне слово, а потім казав далі, задихаючись: — Чи не те саме роблять грифи, коли якась бідолашна, нещасна тварина, а деколи й людина занадто довго конає? Вони не можуть чекати. Вони вихором кидаються вниз і видзьобують очі. Чекають, поки жертва знесилиться і просто прискорюють її скін.

Деві-ен мерщій наказав вивести дикуна і пішов до себе в спальню, де його нудило кілька годин. Слово «гриф» лящало у нього в вухах, а картина конання не зникала з-перед очей.

— Ваша Високосте, — твердо сказав Деві-ен, — я більше не можу розмовляти з дикуном. Якщо вам потрібна інформація, то я не в спромозі вам допомогти.

— Знаю. — Старший наглядач мав виснажений вигляд. — Та паралель з грифами… Дуже важко сприймається. Зауважте, що цей образ на нього не впливає. Великі примати проти таких речей мають імунітет, вони черстві, безжальні. Це становить частину їхнього способу мислення. Жахливо.

— Я більше неспроможний збирати для вас інформацію.

— Все гаразд. Я розумію… Крім того, кожне додаткове повідомлення лише підтверджує первісний висновок, висновок, який, гадав я, був лише передумовою. — Він сховав свою голову в торкнуті сивиною руки. — У нас є спосіб розпочати для них ядерну війну.