Айзек Азімов: Великодушні грифи

Старший наглядач відпустив маувів, і вони строєм відійшли. Звичайно, охорона маувів була йому не потрібна, але пост вимагав п’ятиосібного супроводу, та й край!

За обідом чи під час майже нескінченного ритуалу вітання справ не торкалися. А коли годилося вже лягати спати, Старший наглядач причесав маленькими пальцями свій кущик борідки і спитав:

— Скільки нам ще доведеться чекати на цю планету, капітане?

Він помітно постарів. Волосся на передпліччях посивіло, а кущики на ліктях були майже такі самі білі, як і його борідка.

— Не можу сказати, Ваша Високосте, — скромно відповів Деві-ен. — Вони не вкладаються в стандартний розвиток.

— Це й так ясно. Головне, чому не вкладаються. Раді очевидно, що ваші звіти обіцяють більше, ніж дають. Ви висуваєте теорії, яким бракує обгрунтування. Нам на Гуррії все це вже набридло. Якщо ви знаєте щось таке, про що ви нам не повідомили, то настав час усе викласти.

— Ваша Високосте, справу нелегко з’ясувати. Нам бракує досвіду, ми не вміємо стежити за планетою протягом такого тривалого часу. Донедавна ми пильнували не за тим, за чим слід. Щороку ми сподівалися, що наступного спалахне ядерна війна, і лише під час мого керування ми взялися до інтенсивнішого вивчення мешканців. Принаймні одним окупилося тривале очікування: ми вивчили деякі основні їхні мови.

— Справді? Навіть не висаджуючись на планету?

— Ми записали кілька радіопередач, — пояснив Деві-ен, — тими кораблями, які проникли в атмосферу планети для спостереження, надто в перші роки. Я опрацював їх на лінгвістичних комп’ютерах, а весь останній рік намагався збагнути зміст усього того.

Старший наглядач глянув з подивом. Його манера триматися робила зайвими будь-які емоційні вигуки.

— І ви довідалися про щось цікаве?

— Може, й так, Ваша Високосте, але я виявив таку дивовижу, а фактаж на її підтвердження такий непевний, що я не відважився офіційно повідомляти про це у звітах.

Старший наглядач зрозумів.

— Чи не могли б ви, — сказав він холодно, — пояснити свої погляди неофіційно — мені?

— З радістю, — одразу погодився Деві-ен. — Звичайно, за своєю природою мешканці планети — великі примати. І вони протиборні.

Співрозмовник Деві-ена з видимою полегкістю зітхнув, швидко облизнув язиком свого носа.

— Я мав чудну підозру, — пробурмотів він, — що вони виявляться не протиборними, і це може… Але продовжуйте, продовжуйте.

— Вони таки протиборні, — запевнив Деві-ен. — Більше, ніж можна було сподіватися.

— Чому ж тоді все інше не узгоджується?

— Якоюсь мірою узгоджується, Ваша Високосте. Після звичайного тривалого інкубаційного періоду вони почали механізуватися, а після цього звичні між великими приматами вбивства стали обертатися на справді руйнівні війни. Наприкінці найостаннішої широкомасштабної війни розроблено ядерну зброю, але війна одразу ж припинилася.

Старший наглядач кивнув.

— А потім?

— За логікою розвитку подій, — провадив Деві-ен, — незабаром після цього мала б розпочатися ядерна війна, а в ході війни ядерна зброя мала б за руйнівною потужністю швидко вдосконалитися, її мали б ужити в звичний для великих приматів спосіб, і людність швидко скоротилася б до жменьки приречених на голодну смерть недобитків у зруйнованому світі.

— Слушно, але цього не сталося. Чому?

— Є одна деталь, — сказав Деві-ен. — Як на мою думку, ці люди, з моменту початку механізації, розвивали її надто високими темпами.

— А коли й так? Яке це має значення? Тим швидше вони прийшли до ядерної зброї.

— Правильно. Але після останньої загальної війни вони й далі вдосконалюють ядерну зброю надзвичайними темпами. Ось у чім лихо. Вбивчий потенціал зріс до того, як мала нагоду розпочатися ядерна війна, а тепер він досяг рівня, коли навіть цивілізації великих приматів не відважуються воювати.

Старший наглядач широко розплющив свої очиці.

— Але таке неможливе. Мене не обходить міра обдарованості цих істот технічними талантами. Військова наука навально рухається вперед лише під час війни.

— Може, цей закон не поширюється саме на цих істот? А коли й поширюється, то мені здається, що вони провадять війну, не справжню, а проте війну.

— Не справжню, а проте війну, — повторив Старший наглядач розгублено. — Що це має означати?

— Я не певен, — Деві-ен розпачливо похитав носом. — Саме тут мої спроби зробити логічні висновки із зібраного нами розрізненого матеріалу найменш задовільні. Ця планета має так звану Холодну Війну. Що воно таке, бог його знає, хоч холодна війна неймовірно стимулює розгортання дослідницьких робіт, вона не передбачає повного ядерного знищення.