Олег Авраменко - Небо, повне зірок

— Відповідь позитивна. Вузол 370 дав дозвіл.

— Гаразд. Тепер тимчасово деактивуйся.

— Виконую.

Проекція Ваулоу миттю розтанула в повітрі. Зникли також сині прямокутники зі списком координат. А Ключ став світитися тьмяніше і по плавній дузі повернувся в Еїну долоню.

За кілька секунд у прозорій стіні зала з’явився портал, що вів до рубки „Гермеса”.

— Що ти замислила, Еє? — стривожено запитала Краснова.

— Тут наші шляхи розходяться, — відповіла вона. — Ви повертайтеся на корабель, і Вузол переправить вас на Шамбалу-1. А я віддам йому наказ скинути Мережу в цьому Всесвіті й перейду в Сектор 370, до моїх рідних.

— Не вигадуй, дівчинко. Ти ж розумієш, що однаково не повернеш їх додому.

— Ми поділяємо твої почуття, Еє, — додав Штерн. — Адже там і наші люди. Наша команда — фактично наша сім’я. Але ми безсилі їх повернути й мусимо змиритися з цією втратою, хоч як нам це важко. А після падіння Мережі ти зможеш полетіти з нами…

— І куди? — урвала його Ея. — В чужі світи? До чужих людей?

Краснова зітхнула.

— Кеп, чого мовчиш? Скажи бодай слово!

Щойно я розкрив рота, як утрутилася Марсі:

— Я з тобою, Еє. Там Симон. Я маю бути з ним.

Я повернувся до Штерна й Краснової:

— Ольго, Тео, беріть Марсі й повертайтеся на корабель.

— Ні! — рішуче заявила Марсі, підбігла до Еї й схопила її за руку. — Ми підемо разом. Я хочу до Симона.

Ея обняла її за плечі й поцілувала в чоло.

— Мені дуже бракуватиме тебе, Марсі. Я неодмінно розповім Симонові, як ти хотіла бути з ним.

— Але я…

— Ні. Вибач, будь ласка.

Ключ на мить зблиснув, і Марсі похитнулася, втрачаючи свідомість. Ея притримала її, поки наспів Штерн, який негайно підхопив непритомну дівчину на руки.

— Вона просто спить, — пояснила Ея. — Нічого небезпечного.

— Ольго, Тео, — повторив я, — повертайтеся на корабель. Подбайте про Марсі, а я хочу поговорити з Еєю наодинці.

Без найменших заперечень вони попрямували до порталу й перейшли на борт „Гермеса”. Штерн зник з поля зору — вочевидь, поніс Марсі до її каюти, а Краснова лишилася на видноті, спостерігаючи за нами. Проте чути нас вона не могла.

— Я розумію, Еє, — заговорив я, — тебе тут ніщо не тримає. Твоя планета спустошена, всі твої рідні, друзі, співвітчизники опинились у іншому Всесвіті, і зворотного шляху для них нема.

— Так, — кивнула вона. — За великим рахунком, тепер там мій дім. І там моє серце… — Ея секунду помовчала. — Вірніше, одна його половина. А інша залишається з тобою.

Я підступив до неї і взяв її руки в свої. Краєм ока помітив, як Краснова делікатно відійшла в глибину рубки.

— Я теж кохаю тебе, — сказав я. — І дуже прошу, не йди. Заради мене, заради нас обох. Я зроблю все, щоб мій світ став для тебе рідним. У нас буде сім’я, будуть діти. Ми завжди будемо разом.

В її очах заблищали сльози.

— Ох, Еріку! Я б так цього хотіла. Якби тієї ночі ти повівся інакше, то я… зараз я була б твоєю дружиною — якщо не за законом, то за звичаєм. І як твоя жінка, лишилася б з тобою. Але не вийшло — ти відмовився від мене.

— Я вчинив так задля твого ж добра. Не хотів псувати тобі життя. Бо тоді була геть інакша ситуація. А тепер все змінилося. Тобто, скоро зміниться. Коли Мережа зникне, всі люди зможуть літати до зірок. І ти також… Чи ти не віриш у це? Боїшся, що Вузол збрехав нам?

— Ні, не боюсь. Я знаю, що так буде. Проте для себе я вже все вирішила, і ти мене не відмовиш. Моє місце — з моєю родиною, з моїм народом. Можливо, вони втрапили у велику біду, а я спробую допомогти їм. Зрештою, я Правителька Мережі, хай і не дуже високого ранґу. Це мій обов’язок , зрозумій.

Я бачив, що вона справді все вирішила і не передумає. На думку про вічну розлуку мені боляче стислося серце. Ея стрімко ввірвалася в моє життя, і я вже не уявляв себе без неї…

Але так само я не міг уявити себе в чужому Всесвіті, відірваним від земного людства. Мені було нестерпно думати про те, що я не служитиму в Зоряному Флоті, що більше не побачу чарівну Есперансу й інші колонії. Не побачу спаплюжену, але все рівно дорогу мені Землю і навіть такий нелюбий Марс…

Стиснувши свою волю в кулак, я сказав:

— Тоді я йду з тобою. У мене також є обов’язок — перед тими членами команди, яких закинуло в інший Всесвіт. Я їхній капітан і маю бути з ними.

Ея пильно подивилась мені в очі.

— Ти верзеш дурниці, Еріку, і чудово це знаєш. За такою лоґікою, капітан мусить укоротити собі віку, якщо загине частина його команди. Ти нічим їм не допоможеш, тільки розділиш їхню долю. А між тим, у тебе є справжній обов’язок — перед тими, хто вцілів. Перед Марсі, Теодором та Ольгою. А ще — перед твоїм кораблем.