Вільям Лігостов - Катастрофа в раю

Я нудився, а вони хоч би що — жують без поспіху, п’ють. Руки витирають бородами. Деякі тут же, скоцюрбившись на килимі, куняють. Дамочка без імені теж невдовзі розляглася, поклавши голову мені на коліна, і безтурботно захропла.

Мусив сидіти і ловити витрішки.

Довго не міг зрозуміти: навіщо оті численні вицвілі полотнища на стінах. Тільки після уважного огляду встановив: то гасла чи заклики, збляклі від часу. З нудьги почав по залишках літер відновлювати тексти: “Пити чи не пити — ось в чім питання… Пити чи не пити — все одно!.. Хто вволю їсть і смачно спить, той дуже довго буде жить… Від сну ще ніхто не вмирав… Назад — до витверезника!.. Хай живе всевишній всемогутній Кібер і Чудотворець Дванадцятий! Хвала кібертонкам — невтомним діячкам духовної культури!.. Не мислю — отже, я живу… Не відкладай на завтра те, що робот може зробити сьогодні… А ти не забув відвідати Палац духовної культури?!” і т. д., й т. п.

За помостом, де сидів вождь, у ніші виблискували відполірованою поверхнею два куби. Тепер мав можливість прочитати на нижньому: “Великому “Адаму” — від вдячних кібертонців”. Верхній рожевий куб поцяцьковано різнобарвними плямками. Все-таки і цю планету не обминув абстракціонізм…

Надвечір в залі з’явилися роботи. Безшумно никали між столами з носилками в руках, підбираючи тих, що вже не могли самостійно пересуватися. Саме так, очевидно, і мене вчора поцурпелили до витверезника.

Уже й сонце сіло, а праці не видно краю. З незвички, чого доброго, і виснажитись можна. Десь аж опівночі знову прогримів гімн, і публіка почала розходитись.

Від під’їзду один за одним безшумно відпливали сніжно-білі атомокари, освітлюючи дорогу яскравими прожекторами. В привітно розчинені дверцята одного з них сіли й ми. Жіночка зразу ж, не соромлячись робота, засипала супутника, себто мене, поцілунками. Хоч би слово мовила для годиться… Ні, до такого експансивного поводження не звик. Але ж не личить, певно, й пручатися? Ще засміє. Хтозна, які тут порядки.

З полегшенням зітхнув, коли атомокар зупинився біля яскраво освітленого під’їзду дивної споруди. Вона нагадувала силосну башту гігантських розмірів. Над входом неонові лампи висвічували: “Палац духовної культури”.

Слава тобі господи, тут вона, певно, вестиме себе делікатніше. Вже сама назва установи зобов’язує.

Як тільки ступили на поріг, постелився під ноги ескалатор. Рухомі гвинтові східці понесли нас повільно вгору. На стінах висіли однакового розміру пронумеровані полотна. Живопис. Ніяких абстрактних, формалістичних вибриків. Картини виконано майже майстерно. Цілком реалістичні. Навіть надто реалістичні, кожна подробиця виписана скрупульозно точно.

Вражала тільки одноманітність тематики. Чим вище піднімався ескалатор, тим відвертішою ставала тематика. В жодному музеї на Землі таких картин не побачиш. Колись, ще за моєї пам’яті, листівки на подібну тематику, щоправда, продавали. З-під поли.

Супутниця здивовано поглядала на мене, не звертаючи уваги на картини.

— І тебе вони цікавлять? — запитала. — Примітивна мазанина. Шедеври — далі.

На якомусь надцятому оберті мені стало млосно. Ми, очевидно, наближалися до кінця галереї, бо супутниця тепер раз у раз смикала за руку.

— Глянь, любчику! Цей варіант зовсім не поганий. Як ти гадаєш?

Я мурмотів під ніс щось нерозбірливе й тупо кивав головою.

Незабаром ескалатор проплив мимо останньої картини. Встиг звернути увагу на номер 999 і опинився на даху “силосної башти”. Тут зібралося чимало кібертонців і кібертонок. Вони були радісно збуджені, усміхнені. Над юрбою біліли плакати, транспаранти з написами: “Хвала Кіберу!”, “Кібер — геній!”, “Хай живе наш вождь, вірний слуга кібертонців — Чудотворець Дванадцятий!”, “Наш Кібер думає за нас!”

Мітинг? Маніфестація? Але що їм ще може знадобитися, чого їм бракує? Може, одягу вимагають?

Ось на трибуні з’явився вождь у супроводі свого двійника. Двійник постукав пальцем по мікрофону і, вислухавши наказ вождя, урочисто почав:

— Кібертонці і кібертонки, славні чудотворці! Ми зібралися сьогодні сюди, хай живе моя мудрість, аби висловити Кіберу своє рішуче захоплення. Кібер — наше сонце, Кібер — наш розум! Ніде нема такого Кібера. Не встигне сонце пройти денний шлях, а він уже пропонує нам новий, ніким не перевершений варіант! Мудрість його безмежна, його винахідливість безприкладна. Уря-а-а!

До мікрофона підходили один за одним оратори. Вони коротко переказували промову вождя, виголошену його двійником, точніше — просто вигукували гасла.