Виталий Забирко - Право наказу

- Здрастуйте, - несміливо проказав капітан “Градієнта”. - У нас чомусь відмовила система штучної гравітації...

Не звертаючи на нього уваги, Нордвік пройшов у рубку лайнера і, наблизившись до корабельного комп’ютера, кількома чіткими рухами, відкрив передню панель. Ясна річ, капітанові ПРС належало знати рубку корабля як свої п’ять пальців. Відкинута догори панель комп’ютера величезним крилом загойдалася під стелею.

Капітан “Градієнта” розгублено спостерігав за діями Нордвіка, потім перевів на мене здивований погляд.

- Що сталося? - запитав тихо; з погано прихованою тривогою.

Мабуть, він був моїм ровесником - років двадцять два - двадцять три, - але щупленька постать, світле волосся, рожеві щоки робили його схожим на хлопчика. Втім, блондини завжди виглядають молодшими.

- Ви завели лайнер у зону експерименту станції “Проект Сандалуз-ІІ”, - процідив я, дивлячись у небесно-чисті очі капітана “Градієнта”. - Вам це про щось говорить?

Очі його здригнулися, потемнішали. Щось це йому таки говорило....

- Іржику, - покликав мене Нордвік, витягаючи із нутрощів комп’ютера якісь довгі білясті, схожі на макарони шнури з прозорими присосками на кінцях, - переключи, будь-ласка, час сюди, в рубку.

“Звідки він знає моє ім’я? - ошелешено подумав я. - На причалі назвав мене “цей”, а ще “баласт”... Я невпевнено, чіпляючись за предмети, що траплялися на моєму шляху, проплив до пульта керування і, пришвартувавшись до пілотського крісла, з’єднався з Владиком.

У нашому розпорядженні лишалося двадцять три хвилини. Точніше, не в нашому, а в розпорядженні Нордвіка, тому що тільки він знав, що потрібно робити.

Раптом увімкнувся внутрішній зв’язок, і дівочий голос, мабуть стюардеси, мовив:

- Капітане, пасажири скаржаться на невагомість...

- До біса! - гарикнув Нордвік. - Нехай потерплять півгодини!

Блідий капітан безгучно зіпав ротом.

- Де у вас можна поголитися? - несподівано звернувся до нього Нордвік.

- Поголитися?! - капітан очманіло втупився у нього.

- Так, поголитися, -роздратовано повторив Нордвік.

- У душовій...

- Депілат там є?

Вкрай збентежений хлопчисько-капітан лише кивнув, і Нордвік швидко покрокував у душову.

В цей час на екрані зв’язку замість Владика виник Шеланов.

- Де Нордвік? - спитав він.

- Здається, пішов голитися, - відповів я.

- Що?!

Я стенув плечима.

- Пішов голитися, кажу. Принаймні він шукав місце, де можна поголитися.

Шеланов дивився на мене так, ніби хотів перевірити, чи не з’їхав я з глузду.

- Чим ви там займаєтесь?

- Не знаю, - відверто признався я.

- А де капітан “Градієнта”?

- Тут.

- Давай його сюди!

Я повернувся. Капітан “Градієнта” висів коло тамбура, тримаючись за поручень.

- Вас кличуть, - холодно сказав я.

Він нарешті одірвався від поручня і став так само невпевнено, як перед цим я, пробиратись до пульта.

- Я слухаю, - мовив він, діставшись до крісла пілота.

- Хто - я? - присадив його Шеланов. - Доповідайте по формі.

Тримаючись за спинку крісла, капітан “Градієнта” випростався.

- Капітан вантажно-пасажирського лайнера “Градієнт”, пілот другого класу Чеслав Шеман на зв’язку, - відрапортував він.

Вперше я не почув у його голосі розгублених інтонацій.

- Отак воно краще, - кивнув Шеланов. - Начальник науково-дослідної станції “Проект Сандалуз-ІІ” Руслан Шеланов. Доповідайте, яких заходів уживаєте.

Чеслав Шеман знову розгублено глянув на мене, ніби чекав підказки.

- Я не одержував жодних вказівок...

В цей час у мене за спиною пролунав цокіт магнітних підошов, і я озирнувся. Із закутаною рушником головою з душової повертався Нордвік. Старанно розтираючи голову, він відсунув мене від крісла, сів і зняв рушник. Я обімлів. Від його буйної чуприни не лишилося й сліду. Голий череп соромливо рожевів, як це буває після депілату, а по ньому зміївся потворний глибокий шрам, ховаючись за відстовбурченим вухом.

- У мене нема часу вводити всіх у курс справи, - сказав Нордвік.

Я мимоволі кинув погляд на таймер. Сімнадцять чотирнадцять.

- Повідом про те, що сталося, в патрульно-рятувальну службу, - продовжував Нордвік. - І виклич мій крейсер. Може статися, що йому доведеться тут попрацювати...

- Уже викликали.

- Чудово. Тепер далі. Я вимкнув блокування системи запуску двигунів лайнера і спробую вивести двигуни на режим прямим нейрокеруванням. Цілком можливо, що я їх спалю, та дві хвилини вони працюватимуть на повну потужність. Твоє завдання: коли я буду готовий, вистрілиш в Око з катапульти... Адже ти казав, що діафрагма після обстрілу закривається на дві з половиною хвилини?