Виталий Забирко - Право наказу

- Вони занадто малопотужні, - мовив Шеланов. - Та й пального там на п’ять хвилин роботи.

- Ну, гаразд, - кивнув Нордвік. - Але, зрештою, можна ж пасивувати вашу активну супермасу, як... як... - він раптом затнувся і зміненим голосом закінчив: - Як у Сандалузі?

Шеланов чомусь відвернувся від нього.

- Ти ж знаєш, - проказав він кудись убік, - що для цього потрібен потужний гравітаційний удар, хоча б такий, як при роботі двигунів на повній потужності. Але лайнер їх увімкнути не може, а якщо ми вдаримо... Сам розумієш, що від нього залишиться.

Я гарячково перебирав подумки всі варіанти гравітаційного удару по Оку, та нічого путнього не знаходив. Лайнер був приречений.

- Чорти б забрали ваші бакен-маяки! - із запізнілою злістю просичав Нордвік. - Чому вони так пізно засікли лайнер? Адже зона виявлення в них понад сто тисяч кілометрів!

Шеланов тільки зітхнув. Пояснення зайві. Їх знав і сам Нордвік. Програма бакен-маяків не розрахована на хлопг. чаків, .котрі дрейфують у просторі на лайнерах з вимкнутими комп’ютерами. Був би це астероїд, маяки давно подали б сигнал, а так,вони засікли лайнер, проте .попереджувальний сигнал пролунав лише тоді, коли лайнер перетнув межу тисячокілометрової зони і, очевидно, не підкорився наказу зупинитися. Добре ще, хлопчисько у своїй невгамовній допитливості не добувся до блока метеоритного захисту корабля. Неважко собі уявити, що було б тоді з Банконі, та й із самим лайнером...

- Руслане, - несподівано звернувся до Шеланова.Нордвік, - а що відбувається, коли ви обстрілюєте Око?

- Що відбувається? - механічно перепитав Шеланов.

Мабуть, від нервового напруження він був якийсь загальмований..

- На який час згортається діафрагма?

- На дві з половиною хвилини... Та ні, Нордвіку, з цього теж нічого не вийде. Навіть при форсованому режимі для запуску двигунів потрібно не менше п’яти хвилин. Він не встигне...

- Зрозуміло! - сердито мовив Нордвік і повернувся до мене. - Скільки часу лишилось лайнеру до падіння в “зіницю”?

Я заклацав клавішами варіатора, вводячи завдання. На екрані засвітилися цифри: 42.24... 23... 22...

- Сорок дві хвилини...

- Негайно поверніть на станцію другий бот! - наказав Нордвік,

- Бот ЗХ-46, - викликав я Гідаса й увімкнув оглядовий екран біля катапульти, - негайно повертайтесь на станцію!

Гідас уже відбуксирував астероїд до катапульти, зупинив його метрах у п’ятистах від неї і тепер акуратно відстібав захвати.

- Та відстрель ти їх до бісової матері! - крикнув Нордвік. - Час дорогий!

- Ясно, - буркнув Гідас.

Бот на екрані відстрелив захвати, що залишились, і на граничній швидкості, майже як бот Банконі, рвонув з місця. Я вжахнувся. При такому старті в нього мало бути близько десяти “g”!

- Де у вас причальний майданчик ботів? - запитав Нордвік.

- Там, де й усі причали...

Нордвік кивнув головою і вийшов із рубки. Шеланов провів його байдужим поглядом, потім, ніби опам’ятавшись, скочив із крісла й вибіг слідом за ним.

- Що ти надумав? - почув я його схвильований голос.

І тут, треба сказати, я порушив статут вахти - за жодних обставин не полишати рубку. Увімкнув кают-компанію, гукнув: “Владику, терміново підміни мене в рубці!” - і, не чекаючи відповіді, вискочив слідом за Нордвіком та Шелановим.

Наздогнав я їх тільки біля закритого шлюзу причального тамбура. І саме вчасно. Перетинка шлюзу луснула, Нордвік, відмахнувшись від Шеланова, який щось гаряче йому доводив, увійшов до тамбура. Шеланов, не звернувши уваги, попрямував за ним.

“Тим краще”, - подумав я і теж вийшов на причал.

Посеред причалу, розчепірившись на магнітних присосках, стояв бот Гідаса. Вцілілі захвати були наполовину втягнені в корпус. У такому вигляді “мухолов” нагадував пророслу картоплину, поставлену на встромлені в неї сірники. Люк бота був зачинений.

- Що він - спить там? - стривожено мовив Нордвік.

Я підійшов до люка і штовхнув його рукою. Перетинка розійшлася, і ми побачили Гідаса, який зі страшним, розплюснутим перевантаженням обличчям лежав у кріслі. Він намагався встати, але в нього нічого не виходило.

Відштовхнувши мене, в кабіну “мухолова” вліз Нордвік і допоміг Гідасу вибратися назовні. Ноги не тримали його, він висів на Нордвікові ганчір’яною лялькою, руки конвульсійно здригалися.

- Протиперевантажувальний захист зовсім сів, - прохрипів він.

Я підскочив до Гідаса і підставив плече. Не церемонячись, Нордвік переклав його на мене і обернувся до бота. Але там уже, затуляючи собою люк, стояв Шеланов.