Час, як і маса, — виявляється, — не абсолютне й незмінне поняття, а відносне. Так-так, при тій швидкості, з якою зараз летить ракета, ритм часу тут зовсім не той, що на Землі. Всі фізичні явища: хід годинника, розпад урану, біологічні процеси в моєму тілі, — відбуваються значно повільніше. Поки я спостерігав процеси й події тільки в своєму невеличкому світі — ракеті, я цього не помічав та й не міг помітити. Але ось я поглянув на зовнішній світ у телескоп — і різниця виявилася приголомшлива.
Швидкість тіла, що знає кожен школяр, — це частка від ділення шляху, пройденого тілом, на час, за який шлях пройдено. І, визначаючи швидкість таким чином, нікому й на думку не спаде, що час може бути зовсім інший, а не той, який показують стрілки годинника. В мене ж саме так і вийшло.
Швидкість моєї ракети відносно зовнішнього світу, звичайно, не сорок мільйонів кілометрів за секунду, а просто дуже близька до швидкості світла, щось середнє між 299 000 кілометрів за секунду і 300 000 кілометрів за секунду. Це значить, що ритм часу в ракеті в сотні разів повільніший, ніж на Землі. Я ж узяв за основу вимірів відстані між зорями, обчислені на Землі, а час відлічував за годинником, укріпленим на пульті керування ракетою. Ось чому моє суб’єктивне визначення швидкості виявилося зовсім неправдоподібним…
Отже, все стає на свої місця. Так от вона, межа руху матерії, до якої ще не наближалася людина; межа, що вивчалася тільки на рідкісних експериментах з елементарними частками. Все змінюється: маса, темп часу — величини, які важко уявити собі змінними.
Але яке ж сьогодні число? Адже якщо в ракеті час минає повільніше: ніж на Землі, то, може, з земної точки зору, я лечу вже багато місяців і кожен «мій день» відносить мене в таку далину, звідки при звичайному русі не повернутися за роки? Треба поспішати з двигуном. Поспішати! А температура, а радіоактивність?
26. 10. 77. У міжзоряному просторі кожна дрібниця — проблема. Остудити — що може бути простіше на Землі? Опустив у воду або продув повітря. Але в мене нема ні зайвої води, ні повітря. Витрачати аміак я не можу, він мені потрібен для повернення. А двигун остигає через випромінювання… І я чекаю — витрачаю дні і лечу невідомо куди.
30. 10. 77. Нарешті, я наважився — проник у двигун. Капітальний ремонт під час польоту не був передбачений. Довелося все вигадувати на ходу. Свій постійний герметичний скафандр з термоізоляцією я обшив зовні металевими листами, щоб захистити себе від радіоактивного випромінювання. Із кабіни виліз через шлюз. Прив’язав себе дротом, бо в невагомому світі можна ненароком відштовхнутися од ракети, а потім борсатимешся і так і не дотягнешся до дверей, розташованих поряд. Сяк-так, чіпляючись за обшивку, доповз до дюз, через них просунувся в реактивну камеру. Як і думав, підвели стержні. А втім, «підвели» — не те слово. Вони були зіпсовані нарочито, зламані біля основи. Від чого вони зламалися, відразу сказати було важко — злами оплавилися. Але в одному вцілілому стержні я знайшов скляну ампулу. Вона була вставлена в спеціально висвердлене гніздо. В ампулі містилася міцна кислота-азотна чи сірчана. Очевидно, під час першого ж поштовху ламкі ампули були роздавлені, кислота роз’їла стержні, решту зробила температура. Якби стержні були знищені, негайно стався б атомний вибух. Але, надломившись, вони лишилися тут же в камері. Хід реакції змінився, і я втратив можливість керувати нею.
Отже, диверсія. Не можу зрозуміти, не хочу вірити. Але твердо пам’ятаю — не було в проекті цих гнізд. Звідки вони взялися, хто їх висвердлив? А втім, ніколи про це думати. Зараз — за ремонт.
30. 10. 77. Через годину.
Ремонт! Та він же не потрібен, навіть шкідливий.
Міркуватиму послідовно.
Я лечу від Землі із швидкістю, близькою до швидкості світла. Насамперед мені треба погасити цю швидкість. Залетів я неймовірно далеко. Поки гаситиму швидкість, залечу ще далі. Якщо ракета летітиме із звичайною швидкістю, щоб повернутися на Землю, потрібно буде багато років. У мене невистачить для цього ні часу, ні повітря, ні харчів. Отже, треба загальмувати, повернути, знову розігнатися до швидкості світла, пройти з такою швидкістю основну частину шляху, а потім, наближаючись до Сонячної системи, загальмувати ще раз. Значить, двигун повинен тричі проробити ту роботу, яку він уже виконав з власної ініціативи.
Читать дальше