– Напевно, тут їх лагодили, – здогадалася вона. – Якщо було кому це робити, звісно.
– А он там, я думаю, їх заряджали, – Едді показав кудись рукою. Уздовж дальньої стіни, яку вони тільки зараз змогли добре роздивитися, тягнувся ряд кабінок. У деяких непорушно застигли Вовки. Інші були порожні, тож добре було видно численні розетки.
Зненацька Джейк розреготався.
– Що? – здивувалася Сюзанна. – Чого ти?
– Нічого, – сказав він. – Просто… – І знову кімнатою прокотився сміх, дивовижно юний у цій темній, похмурій залі. – Просто вони схожі на пасажирів електричок на Пенн-стейшн 37 37 Залізничний вокзал Нью-Йорка.
, що позаймали таксофони й дзвонять додому чи в офіс.
Обміркувавши це секунду-дві, Едді й Сюзанна теж розсміялися. Отже, як зрозумів Роланд, Джейк у своєму баченні мав слушність. І після всього, що вони пережили, це анітрохи не здивувало стрільця. Але він зрадів, що хлопчик засміявся. Так, справді, Джейк міг оплакувати свого друга, панотця Каллагена. Але те, що він досі не втратив здатності сміятися, було добре. Навіть дуже.
Три
Потрібні їм двері знайшлися ліворуч від службових кабінок. Сіґул із хмарою і блискавкою всі впізнали одразу: з записки, яку «Р. Ф.» залишив їм на зворотному боці аркуша з «Дзеркала Країни Оз». Та самі двері разюче відрізнялися від бачених досі. За винятком зображення хмари й блискавки, вони були суто утилітарні. Під шаром зеленої фарби вгадувалася сталева поверхня, а не залізне дерево чи щільніше за нього дерево привидів. Сірий одвірок теж був сталевий, і обабіч з нього виходили товстелезні заізольовані кабелі, що зникали в стіні. А з-поза тієї стіни долинав різкий гуркіт, і Едді здалося, що він його впізнав.
– Роланде, – тихо покликав він. – Пам’ятаєш Портал Променя, до якого ми прийшли ще на самому початку? Ще до того, як до нас приєднався Джейк?
Роланд кивнув.
– Це там, де ми перестріляли маленьких Вартових, Шардиковий почет. Тих, що були ще живі.
Едді підтвердив це кивком.
– Я тоді приклав вухо до тих дверей і послухав. «Усе мовчить у коридорах смерті, – подумав я. – Це коридори мертвих, де плетуть павутину павуки і згасають великі електронні плати, одна за одною».
Насправді він промовив тоді ці слова вголос, але Роланд не здивувався, що Едді нічого не пам’ятає. Він був під гіпнозом чи близько до цього.
– Тоді ми були на зовнішньому боці дверей, – вів далі Едді. – А тепер – на внутрішньому. – Він показав на двері, що вели до Краю Грому, відтак провів пальцем уздовж товстого кабелю. – Машинерія, що живить їх, уже на ладан дише. Якщо ми збираємося скористатися цими дверима, варто поквапитися. Бо будь-якої миті все може зламатися, і що тоді?
– Доведеться дзвонити в «Трипл-Ей-Тревел» 38 38 Туристична агенція при Асоціації автомобілістів Америки (ААА).
, – замріяно промовила Сюзанна.
– Навряд чи. Ми опинимося… як ти про це кажеш, Роланде?
– У гарячому вівсі. «Це покої руїн». Тоді ти й таке сказав. Пригадуєш?
– Я сказав? Уголос?!
– Еге ж. – Роланд підвів їх до дверей. Торкнувся ручки й відсмикнув руку.
– Гаряча? – спитав Джейк.
Роланд похитав головою.
– Під напругою? – висловила здогад Сюзанна.
І знову стрілець похитав головою.
– Тоді до праці, – вирішив Едді. – Вперед.
Всі скупчилися позаду Роланда. Едді знову підняв Сюзанну й всадовив її собі на стегно, Джейк узяв на руки Юка. Пухнастик, як завжди, важко дихав, у веселій усмішці показуючи зуби. Його очі в золотих облямівках блищали, як відполірований онікс.
– А що нам робити… – якщо двері замкнені, хотів закінчити Джейк, але не встиг, бо Роланд повернув правою рукою ручку (в лівій він тримав свого револьвера) і потягнув двері на себе. Машинерія за стіною, неначе у відчаї, застогнала. Джейку здалося, що війнуло запахом горілого: можливо, ізоляції дротів. Та щойно він наказав собі не вигадувати зайвого, як увімкнулися вентилятори на стелі, гучні, як винищувачі з фільмів про Другу світову, коли ті злітали. Від несподіванки всі аж підскочили. А Сюзанна навіть затулила голову рукою, наче захищаючись від предметів, що могли впасти.
– Ходімо, – різко наказав Роланд. – Швидко. – І переступив через поріг, навіть не озирнувшись. На коротку мить, поки перебував між двома світами, він наче переломився навпіл. За стрільцем Джейк бачив величезне темне приміщення, значно більше за Зону скупчення. І сріблясті лінії, що перетиналися, як промені чистого світла.
– Іди, Джейку, – сказала Сюзанна. – Ти наступний.
Читать дальше