Олександр Пустовіт - Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

–

Тому, що там існує якесь чудовисько. Мені батько розповідав, що не раз чув у тих місцях якісь страшні крики та ще й там не раз зникали люди, а тварини обминають ті місця десятою дорогою. Існує легенда, що це метеорит розбудив те чудовисько і з тих пір кожен, хто ступає на територію тієї істоти – відчуває страх.

–

Можливо, там якась аномальна зона? – сказав Павло з дивним питальним виразом.

–

Ні, там справді щось блукає у пошуках жертв, проте немало мисливців приїжджало туди, щоб впіймати ту істоту, але ще жоден не повернувся живим.

–

А мертвим? – знову запитав Павло.

–

Павло, не треба корчити з себе дурня! – зробив йому зауваження Василь.

–

Ні, все гаразд, – продовжив один із провідників, – один з мисливців ввижався своїй дружині уві сні і попереджав її про те, щоб не посилала туди нікого на його пошуки, бо то прокляте місце ховає щось страшне.

–

Бачите, – гордовито мовив Павло.

–

Ні, не вірю, це ви нас так лякаєте, – мовив Василь.

–

Ну, я вже бачив одну дуже страшну істоту, яку не можна було знищити будь-якими видами зброї, – сказав Павло.

Всі замовкли, машина зупинилась, висадили провідників і всі хто залишились в машині з подивом дивились на Павла.

–

А в якому це було фільмі? – запитав Іван, – Можливо я теж бачив цю істоту.

Всі засміялись, але Павло був серйозний.

–

Дуже смішно, – продовжував розповідати далі наш герой, – але мені було не до сміху, коли ця істота хотіла мене з’їсти.

Всі знову засміялись і тоді в нього запитав Василь: “І де це ти цю істоту здибав, у страшному сні?”. Павло став ще серйозніший і твердо сказав:”Ні, у майбутньому”. Саме після цих слів всі його прийняли за дурника і почали голосно з нього сміятись.

–

Я справді був у майбутньому, хоча, даремно я вам це сказав.

–

А яка там найпопулярніша книга, «Вбивця без ліцензії»? – Запитав Степан.

–

Ні, «Онуки Гаррі Потера та Кавказька Полонянка», – відповів Павло з серйозним тоном.

–

Так, справді, я хочу цю книгу, дуже хочу. – Сказав вже серйозно Іван.

–

О ні, а я вже думав писати книгу «Вбивця без ліцензії», шкода. – Тихо мовив Степан.

Так вони і доїхали до кінця дороги, почалися ліси, машину довелося залишити. Хлопці побачили якусь стежку, але Павло зі своєю могутньою логікою здогадався що це і є та «десята дорога», якою тварини обходять це місце. Хлопцям довелось іти крізь дерева. Нарешті вони дійшли «території повалених дерев». Спершу бригада цих дослідників відчула певний дискомфорт, всім чомусь страшно, в кожного було таке враження, що за ними щось стежить. Тоді Павло запропонував заспівати якусь пісню, щоб не було так страшно. Всі погодились, але кожен співав свою улюблену пісню і це було не дуже приємно, особливо тому, хто за ними стежить.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.