Всі на нього подивились здивованим поглядом, навіть собака, напевно, для людей привично бачити собаку що розмовляє, а собака розмовляла, і хоч не по українськи, але Павло зрозумів смисл її слів, а в них ішлося ось що: «Поліція, ти шукаєш поліцію, її найлегше знайти. В кожної людини на браслеті є екстремальні кнопки, якимий викликають відповідні служби, але якщо в тебе немає цього браслету, тоді є лише один спосіб зустрітись з поліцією –правопорушення. Моя тобі порада – побий отой рекламний щит з котячою їжою бо той кіт вгодований мене бісить, буду вдячний. »
Сказавши ці слова собака пішов, а Павло помітив, що в нього розкритий рот від подиву. Треба діяти, досить було чекати, у нього мало часу, потрібно було розповісти все поліції доки не розв’язалась війна на міжпланетному рівні і заодно ще й придумати як знищити ту потвору. Діло зробив: те що йому порадив пес і поліція хутенько його забрала. У слідчому ізоляторі він поторяв ім’я того ж представника з яким він вже мав справу – Малеш. Його відвели до Малеша і він все розповів.
–
Отже, – сказав Малеш,– цей переполох через якусь потвору, про яку ішлось в легендах.
–
Так, – відповів Павло,– коли вони відпускали мене я мигом помітив фотографію тієї потвори, вони казали що на неї можна дивитись лише після спеціального медогляду, щоб переконатись що серце не розірветься від страху, тому я помітив лише страшні роги.
–
Розумієш, того дня коли ти появився сейсмологи засікли землетрус в оцих районах,– сказав Малеш,показуючи пальцем на карті, що з’явилась у вигляді світлових спецефектів з його браслету, північну територію колишньої Росії.
–
Це мабуть збіг, що зовсім не пов'язаний зі мною, до того ж там тайга, холодно, а я теплолюбивий.
–
Можливо, але по тамтешніх звітах там вже зникло п’ятеро людей з тієї миті до тепер та почали масово тікати ведмеді з оленями, по напрямку
їх руху ми знайшли центр нещасть і послали туди важку артилерію та літаки – розвідники,
–
Але ж ніяка зброя не бере ту потвору.
–
Зачекай, прийшло повідомлення, ти мав рацію, зарз ведеться обстріл тієї потвори з усіх найновіших типів зброї, і використовується, навіть,зброя масового знищення.
–
Ого, поки не забув. Як ти вивчив українську і що це за балакучі собаки ходять містом.
–
А, це дуже просто, мені вживили знання цієї мови, а собакам вже вживляють свідомість близьку до людської плюс бонус – якусь мову із людських.
–
Мікрочіпи?
–
Що це? Про них ніхто не чув. Річ у пігулках, що містять тисячі нанороботів, які після потрапляння в організм запрограмовані знаходити мозкові центри, що віповідають за сприйняття світу чи за мову і вводять туди всю інформацію, яка вже відформатована для мозку живої істоти, після цього вони самознищуються розпадаючись на поживні сполуки.
–
До чого наука дійшла. Можливо ці пігулки зможуть допомогти в боротьбі з істотою, але я спробую зрозуміти як в давнину люди перемагали цих потвор.
–
Ну добре, думай, а я подивлюсь пока звіти і пораджусь з «вченою екстримальною радою».
Павло присів і глибоко задумався. Напевно, так глибоко він ще не задумувався окрім того дня коли здавав екзамен з історії України. Є можливість довідатись про що він думав: «Отже, істота рогата, нечисть, жахлива, пошук інформації, чорти в релігії, мінотавр в давній Греції, Немейський Лев, якого задушив Геракл, бо зброєю не можна було його згубити, але ж шкіру лева він якось обробляв. Мінотавр –напів бик, напів людина, був вбитий Тесеєм, мабуть, з іменами важко. Але то було без освітлення, тому Тесей бився з ним майже наосліп, оскільки в Мінотавра такий повинен бути несвіжий подих, що навіть смолоскипи гасли. Постає питання, як же він убив ту тварюку. Згадуй. Ага, у нього була золота нитка, яку йому дала подруга місцева, напевне багата, раз такими нитками розкидається. Отже знаряддя вбивства – це… нитка. Він задушив істоту. Так спробую уявити себе на його місці. Темно. Ще темніше. Бачу світло в кіці тунелю, а це його очі світяться, от гад, махлює, зате в руках я тримаю нитку. Зараз заховаюсь за поворотом, підставлю ножку, він зашпохнеться, впаде,я зверху і обхвативши ниткою задушу гада. О, підходе, так ножка на поготові. А!!! він став мені на ногу, дивись куди йдеш, скотина рогата! Ой, невдача. Ще раз, тепер просто ззаду накинутись. Він проходить,не бачить, принюхався, ага, шкарпетки забув зняти, ці греки в сандалях стародавніх. А.а.а!.. Ні, не підходить, як ще можна, як же він його здолав. Залізу на стіну і як буде наближатись –спригну згори, нитку за шию і все. О , він іде, правильно підібрати момент, прижок, о це його роги, ну чому вони такі гострі. Ні, знову не так. Ще раз, підходить, я присів, як нагнеться – нитку за шию і готов – на шашлики. Нахиляється, реве, різко піднімаюсь, ой, задається я вдарився головою об його щелепу, він каже що я йому заплачу за це. Я відповідаю, що з собою лише гривні, а візу він не приймає, тоді він закричав це слово «натурою». Тепер кричить «прокинься», як ще прокинься, якщо я не заснув, дивно, чому мене не дивує що бик розмовляє і як тут опинився…». Павло поворушив головою, відкрив очі, побачив перед собою обличчя інопланетян, заплющив очі і запитав: «А де роги?». Ті мовчки переглянулись а він ще раз розплющив очі і зіврався з місця: «я знаю як вбити істоту!». Всі злякались його реакції. Всі , тобто двоє прибульців та Малеш.
Читать дальше