Олександр Пустовіт - Потворні хроніки, або Лихо з інших світів

–

А…а, так би й сразу, а чому ви вивісили знак «Курити не можна», у вас теж начальство до цього суворе.

–

А, це. Це просто стара модель корабля.

Просто сотні років назад ним викрадали людей, а тепер уяви картину: прокидається чоловік невідомо де, нервує, коли нервує то тяне покурити, бере і куре та ще й бички розкидає нам. То йому байдуже, а нам ще дихати цією гидотою, до того ж антисанітарія стає, ми ж в цій кімнаті людей оперуєм…

–

О, як цікаво, а як ви себе називаєте?

–

Ми альбури, – відповів Сфінкс

–

Значить ваша планета Альбурія – прикольна назва.

–

Ти що баран, не треба насміхатись з нас, – промовив Сфінкс

–

Не зрозумів?

–

Ну це те саме що ти – людина, а планету тоді ми будем називати Людинія, просто нашу планету звуть Екала і якщо кажуть екалець то мають на увазі не лише нашу расу альбур, а й інших мешканців нашої планети тварин, рослин, риб… Допетрав?! Примітив ходячий.

–

Ну добре, визнаю, помилився, але ж ми не вивчаєм вашу расу, так як ви, до того ж ви нас добре знаєте.

–

Так, і особливо нам допомагає впізнати ваш світ і досягнення вашого роду реклама, там всі досягнення людей, там ваша історія, ми любим рекламу, ми навіть створили радіоприймач на основі ваших примітивних технологій лиш для того щоб записувати всі ваші реклами, – сказав Шкрябодир.

–

Слухайте, а чого ви так останнім часом заворушились, людей викрадаєте серед білого дня, лякаєте їх, що ви шукаєте?

–

Ми шукаєм хлопця з минулого, тобто тебе. Давнє пророцтво говорить, що знайдеться людина, що відкриє таємницю смерті всепотворного чудовиська. Цей час настав і ти прийшов, далі лише ти зможеш вбити ту потвору, – сказав Шкрябодир.

–

А чого це ви з такими технологіями самі не вб’єте ту потвору, я ж її в очі не бачив ніразу.

–

Твоє щастя, наш супутник якось сфотографував цю істоту і в нього полопали лінзи. Ми мусим носити симпатичні окуляри, щоб можна було подивитись на ту потвору і не вмерти від страху. Скрізь них все стає красивішим, навіть ти.

–

Ну дякую, дасте зброю, я застрелю вже ту потвору і кінці з кінцями.

–

Не вийде. Воно не вразливе до будь – якої вогнепальної чи холодної зброї.

–

А залоскотати до смерті не пробували?

–

Ні, воно настільки небезпечне, що кидається на все що рухається, тому якщо вмреш то постарайся не рухатись, а то роздере.

–

Я тепер не знаю.

–

Ми знаєм. Ця істота вже була в вашій планеті не раз. Деякі представники його різновиду були описані у ваших легендах. Ще, знаєш чого динозаври вимерли?

–

Ну коли впав метеорит то приніс з собою якийсь вірус, що поступово за 300000 років винищив всіх динозаврів і створив нову еволюцію.

–

Не вірно, якби це був вірус, він би знищив їх за 300 років, а не за 300000 років.

–

Потвора?!

–

Так, ти додумався, диво!

–

О, це сюрприз для мене, і це ви думаєте, що якщо я з минулого то мені судилось знищити ту істоту.

–

Просто так говорить пророцтво, якому вже близько п’ятиста років, – промовив Сфінкс.

–

Ну так, напросився пригод на свою голову!!!

–

Даєм тобі чотири години і сорок п’ять хвилин, щоб додуматись як знищити її, тоді знову тебе забираєм і летимо до тієї потвори, приблизні координати в нас є. Скоро настане час коли воно пробудеться, якщо ще не пробудилось ще, – мовив Шкрябодир.

Після тієї розмови вони висадили Павла біля міста, подалі від свідків, далі йому самому доведеться знаходити поліцію. Він підійшов до міста, знайшов вхід та увійшов. Місто виявилось не зовсім привітним, тому що ніхто не хотів йому підсказати де поліція, всі відходили від нього варто було до когось лише наблизитись. Павло пристально повторяв одне слово, підходячи до кожного, що означало поліція їхньою мовою. Це слово він не раз чув при задержанні і розумів його значення, але це нічого йому не дало. Він зупинився біля кафе і замислився. Раптом ззаду хтось заговорив до нього. Павло повернувся, але нікого не побачив. «Дивно, – подумав він, – на мене і так дивляться всі як на диво природи, а тепер ще й слухові галюцинації». Ледь встиг він подумати про це як помітив збоку собаку, досі невідомої породи, саме з морди цієї собаки звучали ці слова. Павло злякався і закричав: «Люди, собака що розмовляє,дивіться!!! Я не божевільний! »