Пол Стюарт - Північ над Санктафраксом

— Круки! — вигукнув Живчик, добуваючи меча. — Білі круки!

Кулькап вихопив ножа, і вони стали з Живчиком спина до спини, сподіваючись найгіршого. Двоє проти цілої зграї — ніхто не поставив би на них і ламаного шеляга. Невже вони здолали таку відстань тільки на те, щоб спіткнутися тут, за яких кілька миль від Санктафракса?

— Послухайте мене! — гукнув Живчик до птахів. — Ви мусите мене вислухати!

Одначе білі круки не виказували особливої охоти слухати хоч би кого. Вони штрикали повітря своїми дзьобами і крякали дедалі голосніше. Першої ліпшої хвилини найзухваліший із них — чи просто найголодніший — міг полишити зграю і кинутися на них.

Повня лила байдуже сяйво на жорстоку сцену в Каменосаду. Дві постаті стояли спинами одна до одної, а місячне світло грало на криці їхніх лез. Зграя лиховісних білих круків, оточивши їх колом, дряпала землю серпастими пазурами.

— Що нам робити, Живчику? — запитав Кулькап.

— Я… Ми… — Живчик замовк. Уперше, відколи він подався на пошуки зниклої команди, хлопець розгубився, не знаючи, що почати. Усі корабляни знайшлися, проте пошуків і досі не завершено — певніше, вони перейшли в інше річище. І якщо Живчик не хотів, щоб Матір Бур, наблизившись, знищила Санктафракс, діяти слід було негайно — просто зараз.

Раптом уперед виступив найбільший білий крук. Він повернув голову набік.

— Падуча зірка? — крякнув він.

Живчикові від подиву відібрало язика. Великий птах не тільки вмів говорити, а й, бачиться, пізнав його.

— Т… так, — пролопотів він, непевно кивнувши головою.

— Друг Професора Темрявознавства?

— Ти знаєш Професора Темрявознавства? — ахнув Живчик.

— Краан знати, — потвердив білий крук.

— Тоді ти повинен допомогти нам… — почав Живчик, і відразу ж його заглушило зловіщувате крякання зграї, що перебувала у невпинному русі.

Краан обернувся до птахів і прорипів їм, щоб ті замовкли, а потім знов обернувся до Живчика.

— Допомогти вам? — спитався він.

— Я хочу, щоб ти доправив професорові звідомлення, — провадив Живчик. — Важливе звідомлення.

— Важливе, — повторив Краан.

— Матір Бур ударить на Санктафракс опівночі, — дуже повільно і якомога виразніше промовив Живчик. — Летюче місто треба негайно евакуювати. Скажи йому, що Живчик уже в дорозі. — Він зазирнув птахові у блискучі жовті очі, силкуючись угадати, про що думає Краан. — Чи ти зможеш це зробити?

Та не встиг білий крук щось відповісти, як Каменосад огорнула темрява. Усі, як парубійка, так і птахи, позадирали голови догори. Місяць заступили дивацькі тучі, які клубочилися і звивалися; мандрівникам здавалося, ніби вони дивляться у бочку, повну лісових личинок.

Круки закавкали в один голос — хрипкоголосий хор перестраху.

Ту ж мить небо з сухим тріском прошила кривуляста голуба блискавка і вдарила у землю поруч. На місці удару розступилася земля, і коли дим та курява розійшлися, всі побачили, що над поверхнею здійнялася нова блискуча брила.

— Це буремні посланці Матері Бур сповіщають про її прибуття, — хмуро кинув Живчик.

Білий крук недовірливо скосив око на капітана.

— Ти знати те, що не знати професор, — підозріливо крякнув він. — Як?

— Бо мені відкрилася таємниця, — відповів Живчик і показав рукою за Світокрай. — Там, у відкритому небі, куди не потикав носа жоден професор. Краане, ти мусиш мені довіритися. Якщо не полетіти негайно, зараз же, то буде вже запізно. Запізно для тебе, для мене, для Санктафракса — все живе у Світокраї згине.

— Ка-а-ар! — закричав величезний птах. Він ударив крильми і знявся в повітря. — Ка-а-ар! — знову крякнув він, і коло білих круків розступилося перед Живчиком та Кулькапом, даючи їм дорогу: можна йти сміливо, відтепер їм ніщо не загрожуватиме. — Ка-а-а-р-р-р!

— Знайди Професора Темрявознавства, — гукнув Живчик. — Перекажи йому моє послання!

Краан зробив коло і, гучно лопочучи крильми, полетів до Санктафракса.

— Хай Небо прискорить твій лет, — прошепотів Живчик.

Каменосад лишився позаду; Живчик і Кулькап чимчикували шляхом на Нижнє місто. Круг них погрозливо шипіло і свистіло небо. Раз по раз темряву краяли блакитні кривулясті спалахи електричного світла. Матір Бур дедалі насувалася, і все повітря аж іскрилося в передчутті її близького прибуття. Збігло чверть години, а то й більше.