Пол Стюарт - Темнолесникове прокляття

— Ох, ця сьогоднішня молодь, — бурчав Щип. — Ніякої поваги до протоколу. Ніякого етикету. Ніякої зовнішньої пристойності…

Отак собі буркочучи під ніс, веретенник повернувся до кухні. Час пильніше приглянутися до отого заболонного зілля…

Сягнувши другого сходового помістка, Маріс і Чіпус почули з горішнього поверху збуджений гомін голосів. Маріс повернулася до Чіпуса, її широко розплющені очі були сповнені тривоги.

— Хто б там міг бути? — запитала дівчина. — І чого вони сперечаються?

— Можна піти з’ясувати, — запропонував Чіпус.

Обоє подолали ще один марш. Голоси стали виразніші.

— Та як ви смієте? — бубонів один.

— Невже ви не усвідомлюєте серйозності ситуації? — галасував другий.

— Хай скарає вас Небо, якщо з ним щось трапиться! — гнівно кинув третій.

— Ви можете торочити й городити, що вам заманеться, — озвався четвертий голос, гостріший за решту, але вдавано спокійний.

— Бігме, це Вельма, — пропихтіла Маріс, женучи з Чіпусом довгим коридором. — Моя старенька нянька.

— Вам що, позакладало? Я сказала «ні»! — знову зринув Вельмин голос. — Ніхто з вас сюди не ввійде.

— Шановна, чи ви хоч знаєте, хто я такий? — запитав один з голосів.

— Хоч би ви були самим Професором Темрявознавства — про мене, Семене! — відрубала Вельма.

— Таж… таж я і є Професор Темрявознавства! — обурився голос.

— Я вже сказала, — відмахнулась від нього Вельма, — мені це не свербить.

Запала вражена тиша, щоб за мить вибухнути ще дужчим лементом роз’юшених голосів. Круто загальмувавши, Маріс завернула за ріг коридору, від неї, насолопивши на самісіньке обличчя каптур своєї паперової киреї, не відставав Чіпус.

— Вельмо, що тут діється? — гарикнула вона.

— Ага, знайшлася наша Маріс! — вигукнула Вельма. Вона стояла, заступаючи шлях до дверей опочивальні Найвищого Академіка. — Твоє ліжко неторкане. Де тебе носило всеньку ніч?

— Це все глупства, — урвав Професор Темрявознавства. — Над Найвищим Академіком нависла грізна небезпека. Один замах на його життя уже вчинено…

— А мої тайняки викрили ще й другу змову, — втрутився Нехнюпніс, Головний охоронець. — Плескатоголовий гоблін Пийпузо, уклав спілку з другим зрадником — якоюсь темною особою в масці у вигляді срібного ритуального носа. Мій обов’язок — захистити Найвищого Академіка…

Вельма піднесла догори руки.

— Я вже казала й кажу ще раз, — звернулася вона до гостей, — він живий і здоровий. І щоб лишатися таким і надалі, йому треба вилежатися, він-бо страшенно охляв і…

— Але ж йому не можна! — заволав Професор Світлознавства. — Скільки я вам товк, насувається Велика буря. Він просто зобов’язаний піти з нами!

— Висвячення Гарлінія Гернікса не терпить ні хвилини зволікання, — додав Професор Темрявознавства. — Якщо ж церемонія зірветься, він шукатиме бурефраксу до нових віників.

З-під згорток рудого каптура вихопилося пирхання і відразу ж за ним: «Овва, бурефракс!»

Маріс легенько копнула Чіпуса в ногу і шикнула, аби той стояв мовчки.

— Проводити церемонію має Найвищий Академік. Якщо ж вона не…

Чіпус озвався знову, цим разом голосніше.

— А чому б вам, властиво, не провести її самим? — прогув він крізь подібну до пергамену тканину.

— Перепрошую? — не второпав Професор Темрявознавства. Він з неймовірою витріщився на підозрілого цибаня в заяложеній одежі. — Хто ви такий, чоловіче? — поцікавився він. — Відкрийте-но своє обличчя!

Та Чіпус і бровою не повів. Цій доскіпливій професурі не конче знати, хто стоїть перед ними.

— Наскільки я розумію, — вів він далі, — ви, як Найвищий Академік, могли б провести церемонію й самі. Або одинцем. Або спільними зусиллями.

Професори перезирнулися, брови їм полізли вгору.

— Ми? — запитували вони один в одного. — А хіба можна? Чи це не проти правил? А статутові не суперечитиме?

Звісно, тут було над чим задуматись. Гігантська летюча скеля, де стояло місто, збільшувалася з кожною дниною. Якби запаси важкого бурефраксу в Скарбниці регулярно не поповнювались, над Санктафраксом постійно висіла б загроза зірватися з припони і помандрувати у відкрите небо. Водночас дійшовши якогось рішенця, професори побралися за руки і почимчикували геть.

— Найперше треба пошукати поради у «Великому Фоліанті небознавства», — озвався Професор Світлознавства.