Пол Стюарт - Вокс

Бурштинотоп хрипко хихикнув — і знову розбухикався, цього разу вочевидячки надовго.

— Лелечки-леле! — зойкнула Вогнецвітка, влітаючи в палату і ляскаючи п’ятами по мармурових кахлях. — Дадуть мені хоч хвильку сумиру та супокою?

Вона прискочила до духоблуда, який аж корчився від кашлю, і відкрила пузатого блакитного горщика. Шибнуло духом шавлієвої м’яти та лісової камфори — їдким, аж ув очі заходило.

— А тепер Нянька закотить сорочку, — спокійно провадила Вогнецвітка, — і втре у твої груди трохи рідкої масті для припарок.

Вона розстебнула духоблудову одіж, однією рукою заголила спідню сорочку, а другою сягнула у дзбанок над духоблудом. Поки її грубі, шорсткуваті пальці втирали мазь у мертвотно-бліду, всю у плямах духоблудову шкіру, Бурштинотоп чув, як заспокоюються його легені. Кашлюк відпускав. Духоблуд відкинувся на спинку фотелю і заплющив очі.

Він став порпатися в потаємних Вогнецвітчиних думках — хапливих, безладних… овва, а це що таке?!

Духоблуд перестав промацувати її мозок — він знав: гобліниху це просто казить! — і спробував думати про щось інше.

Професура! То було напрочуд сварке кодло — всі до одного носилися зі своїми нікчемними образами та дріб’язковою ворожнечею… А потім йому трапився Вокс Верлікс, професорський помічник із Коледжу Хмар: себепевний довгань, хвалько і забіяка, якого медом не годуй — тільки дай повеличатися. Тоді Вокс був ще молодий і зелений, але Бурштинотоп уже чув: тут щось більше за голі амбіції, тут серйозні заміри…

Духоблуд усміхнувся. Вокс вабив його інтелектом — блискучим і могутнім. Бурштинотоп відразу зміркував, що з цим професором йому працювалося б по-справжньому, тож не можна ловити ґав…

— Зараз воно тобі не зашкодить, — проголосила Вогнецвітка, спускаючи на духоблудові спідню сорочку і обсмикуючи мантію. — А тепер постарайся зовсім не хвилюватися, — посварилася пальцем нянька. — Ти ж знаєш, добром воно не закінчується.

— Чаю, — промурмотів Бурштинотоп, на мить розплющивши очиці. — Я б не відмовився від добренного трав’яного чаю.

— Зараз, — мовила Вогнецвітка і відвернулася. — Нянечка лиш тріньки попорається. Тріньки спочинь, коханий Бурштинчику.

Бурштинотоп покірно кивнув головою і знов заплющився.

О, ті перші роки у Воксових помічниках… Як жадні інші, вони були багаті на події. Тут тобі і Матір Бур, і втрата старого Санктафракса, і зародження нової скелі. Які то були часи! Бурштинотоп захитався туди-сюди у летючому фотелі.

Вокс тоді саме втерся в довіру до отого молодого недоумка — Найвищого Академіка Кулькапа Пентефраксіса. Лукавець удавав, ніби щиро вірить у його маячню про рівність між ученими та нижньоміщанами. А він, Бурштино-топ, увесь той час підслуховував чужі думки, доповідав про них Воксові, і вони вдвох лиш чекали на слушну нагоду.

Невдовзі Світокрай спіткала кам’яна пошесть — нова санктафракська скеля почала кришитися, а весь потужний спілчанський флот згинув через руйнацію плавучих літай-каменів. Між Нижнім містом і Новим Санктафраксом зчинилася колотнеча, Кулькап упав у розпач. І тут з’явився Вокс із блискучим планом — збудувати на санктафракській скелі одну величезну вежу, здатну заступити собою всі дрібненькі будівлі всіляких шкіл та академій. Тодішні чимраз численніші й впливовіші вчені-землезнавці могли б використати під свою Велику бібліотеку нижні вежові яруси. Продовжуючи відтіля вивчення Темнолісу, вони, може, і знайшли б із часом лік на кам’яну пошесть. А вчені-небо-знавці посіли б верхні яруси, обладнали їх під майстерні, лабораторії і, що ще важливіше, мали б змогу спостерігати за спорудженням могутнього шпилю, покликаного, як вони вважали, вбирати в себе снагу всіх блискавиць, що спалахуватимуть неподалік, тим самим протидіючи кам’яній пошесті.

То був геніальний план. Усі Боксові накреслення відзначалися геніальністю. А на нього, Бурштинотопа — посередника, маніпулятора та викривача всіляких змов, — як завжди, було покладено відповідальність за здійснення тамтого плану.

Усмішка знов розповзлася по блідому духоблудовому обличчі. Розуму Боксові не позичати, що правда, то правда. Бін переконав найповажніших спілчан Нижнього міста використати нечисленні кораблі, які ще залишились від флотилії, на перевезення до міста останнього вантажу будівельних матеріалів з Темнолісу. А коли їхні запаси вичерпалися, він став збивати з нижньоміщан зграї, які для завершення будівництва розбирали до цурки цілі міські квартали. Звичайно, працюючи на Бокса, Бурштинотоп справно отримував свої винагороди та премії. Тамта робота майже зруйнувала академіків, але Бежу ночі було таки вивершено.