Пол Стюарт: Вокс

Кулькап відкинув важку завісу, під якою ворушилося щось вельми громіздке. У паланкіні сиділа Вогнецвітка Хитродум, тримаючи в дебелих руках ошелешеного духоблуда.

— Бурштинчику, коханий, погомони зі мною, — кудкудакала вона. — Озвися-бо до мене!

Рук відв’язав линву від поручнів Дороги Багнищем. Коли він знову глянув на Нижнє місто, його вже майже все поглинув чорний вихор. Та й квит! подумав він, і важкий камінь, що лежав у нього на душі останні кілька днів, неначе з неї спав.

Він знов був з найдорожчими друзями — Феліксом, Магдою, блукай-бурмилами, навіть Ксантом — а попереду на нього чекала найбільша в його житті пригода.

Він так міцно вчепився в поручні, аж побіліли кісточки пальців. Чи то, бува, не Палац статуй завалюється ген там?

Коли він урешті знов обернувся до переселенців, на його обличчі вже грав усміх. Повз нього нескінченною вервечкою по Дорозі Багнищем проходили городяни, бібліотекарі, Примари Осип-Міста. — Вільняки, — муркнув Рук, проводжаючи їх поглядом.

— Бурштинотоп, — прошелестів самими губами Бокс, коли відкрилася вся жахлива правда.

— Я трохи дала йому своїх особливих ліків, а він намовив Худайла підлити їх у твоє забудь-зілля, соколику, — всміхнулася Естера. — А тоді він узяв твій паланкін. Вогнецвітка упрохувала мене поїхати з ними, — провадила гобліниха, — але я сказала, що краще залишуся. — Бона знов усміхнулася, її обличчя якось чудно зморщилося. — Я не покину тебе, голубчику. Нізащо.

Палац здригнувся: ще одна опора загуркотіла в бурхливий потік. Уся західна частина будівлі зруйнувалася дощенту, й у великих тріщинах та стінних виламах тільки завивав вітер та плющав дощ.

— Зрадили, — миркнув Бокс. Бін упав і схопився руками за голову. — Зрадили! — і його огрядне тіло затіпалося у нестримних риданнях.

Естера сіла біля Бокса, взяла його руку, намацала живця. Над головою розкололася стеля, і водяні цівки перетворилися на водоспад. Нараз Боксові ридання вщухли. Бін глипнув угору, звузивши маленькі очиці до вузеньких, безжальних щілинок.

— Ти, — промурмотів він. То ти дала Бурштинотопові якісь свої особливі ліки…

— Ваша правда, голубчику мій солоденький, — відказала Естера, відкорковуючи пляшечку з етикеткою « Забудь-зілля Особлива суміш».

— Себто, — вичавив Бокс, — ти знала про його задуми — і не сказала мені!

Естера схопила Бокса за тремтяче м’ясисте підборіддя і стиснула його мов обценьками.

— О-о-о-у-у-у! — заверещав Бокс, намагаючись відмахнутися від гоблінихи тлустими руками.

— Авжеж, не сказала вам, моя радість, — проспівала Естера і приклала пляшечку до роззявленого Боксового рота.

Бона міцно притисла пляшечку до Боксових вуст — і руки його враз обм’якли. Очі посоловіли і заплющилися.

Голова похилилася набік. Тріщина побігла від стелі по стіні, зазміїлася по підлозі. Велетенська палата ходором заходила.

— Ось чого мені завжди хотілося. Мрія стає явою, Воксику, любасику мій, — щебетала Естера, кладучи його масивну голову собі на фартух і лагідно погойдуючи її з боку на бік. — Голубчику мій солоденький, тепер ти мій весь до останку.