Пол Стюарт - Вокс

— Альквіксе, давній мій друже, іншого виходу немає, — озвався не менш уривистий голос. Та на відміну від Альквіксового, у ньому чулася спокійна і непохитна переконаність, вона протинала задушливе повітря, відлунюючи по залі. Рада відступила набік, коли Кулькап, Найвищий Академік, при всіх регаліях, підійшов до балюстради Світлякового мосту і широко розкинув руки.

— Я знаю, серед вас знайдеться чимало таких, хто вкрай неохоче покидатиме нашу велику книгозбірню, — звернувся він до натовпу.

З гальорки і барж унизу долинули буркіт та шепотіння.

— Вона віддавна була нам за притулок та утечище від недоброзичливців, жаждивих нашої погибелі. Риштаки зберегли нам життя, що правда, то правда, але тепер, коли насувається чорний вихор, їх затопить водою, і все, за що ми боролися та помирали, пропаде на віки-вічні. Тож доведеться покинути це місце, яке ми звали своєю домівкою, єдине знане місце для багатьох із вас, і погодитися на повну несподіванок та небезпек мандрівку. Пам’ятайте… — Кулькапів голос лунав уже на всю силу. — Бібліотечного приміщення незабаром не стане. Але з вашою допомогою, мої любі відважні бібліотекарі, Велика бібліотека переживе бурю!

Запала мертвецька тиша. Очі всіх присутніх були прикуті до Найвищого Академіка. Одностайне дзижчання вентиляторів угорі немов подужчало. Зненацька до Кулькапа приступив Фенбрус Лодд і скинув угору кулака.

— Хай живе Велика бібліотека! — зикнув Великий Бібліотекар.

Бібліотекарі підхопили поклик, і звідусіль залунало:

— Велика бібліотека! Велика бібліотека! Професори підкидали вгору свої гостроверхі капелюхи, молодші бібліотекарі тарабанили по мостинах, а баржевики вимахували над головами веслами.

Кулькап і собі підніс руку. Скандування вщухло.

— Дякую вам, відважні бібліотекарі. А тепер як один вертаймося до праці, — розпорядився він. — Одинадцята година не за горами.

Усі з новим запалом взялися до діла. Спорудження п’яти великих суден наближалося до кінця. Кожна плавуча посудина була широка і пласка, з вузькими провою та кормою, скріплена посередині грубими бочковими клепками. Прови обладнано якірними гирями та абордажними гаками, а на кормі кожного судна височів місток для стерничого. Попід облавкамилцонаїжачилися веслами, шикувалися лави. На середину кожного човна вантажилися аналої; зібрані докупи, вони раз по раз «буцалися» між собою. Їхню летючість обмежували чардакові троси.

— Робота кипить, молодці, — похвалив Фенбрус Лодд, обертаючись до Варіс, яка вкупі з Професорами Темрявознавства і Світлознавства наглядала за вантаженням на четверту баржу тендітного повітряного човна.

— Знаєш, тату, — озвалася до нього дівчина, — я б із більшою охотою очолила конвой повітряних човнів, аніж довірилась воді. До того ж флотилії не завадило б прикриття з неба.

— Надто ризиковано, — похитав головою Професор Темрявознавства. — Навіть для тебе, Варіс.

— Твоя правда, Таллусе, — підтримав колегу Професор Світлознавства. — Невдовзі має вдарити буря, і тоді ніякий повітряний човен не продержиться в повітрі й п’яти хвилин.

— Зате пізніше вони нам придадуться, — не вгавав Професор Темрявознавства. — Якось, коли ми покидали Нижнє місто…

— Придадуться, якщо ми колись відчалимо! — перепинив його Фенбрус. — Хай їм морока, цим окаянним суперечкам! Послухайте, благаю Небом і Землею, покваптеся. Варіс, ти чула, що казали професори. Жадних повітряних човнів!

Будемо сподіватися і молитися, щоб безперешкодно дістатися Багнищанської застави.

— Дістанетеся, обіцяю, — озвався чийсь голос.

З тунелю по той бік Світлякового мосту вийшла постать у накидці, якої досі ніхто не помічав, і пройшла у залу Бібліотеки Великобуряної палати, охоплену гарячкою. Прибулець без вагань зійшов на міст і відкинув каптура, відкривши своє обличчя.

— Рук! — скрикнув Фенбрус. — Ти не повіриш, хлопче, який я радий тебе бачити!

— Я теж радий вас бачити, Великий Бібліотекарю, — відповів Рук. — Я маю стільки всього вам розповісти.

— Мерщій викладай, — кивнув головою Фенбрус Лодд. — Адже від цього залежатиме все!

Рада скупчилася навколо білолицього юнака, Кулькап запропонував йому світлякового табурета.

— Розступіться, розступіться! — галасував Фенбрус Лодд, покидаючи свою катедру. — Гей, ти! — гукнув він молодшому бібліотекареві. — Принеси-но хлопцеві води!