Джоан Кетлін Ролінґ: Фантастичні звірі і де їх шукати

Чи не найважливіший крок у втаємниченні магічних істот — створення для них безпечного середовища. Протимаґлівські чари запобігають проникненню небажаних осіб у ліси, де мешкають кентаври і єдинороги, а також на береги озер і річок, призначених для русаліїв. У деяких екстремальних ситуаціях, як от, скажімо, у випадку з квінтолапом, довелося знекартлювати цілі території. [10] Коли якусь ділянку землі роблять знекартленою, її неможливо виявити на жодній карті.

Деякі з цих безпечних місцин, таких, як, наприклад, драконячі резервації, мусять перебувати під постійним чаклунським наглядом. На відміну від єдинорогів і русаліїв, які не зазіхають на інші території, окрім виділених для їхнього перебування, дракони використовують будь-яку нагоду вирватися за межі резервацій у пошуках здобичі. Іноді трапляється, що протимаґлівські чари не спрацьовують, бо деякі звірі застосовують свою потужну магію. Йдеться про водяника келпі, єдиною метою якого є заманювання до себе людських істот, і про погребіна, що сам їх активно переслідує.

Ймовірність того, що маґлів можуть налякати якісь великі або небезпечні магічні чудовиська, зараз майже виключена завдяки запровадженню суворих покарань за розведення цих бестій або продаж їхніх малят чи яєць. Відділ нагляду й контролю за магічними істотами пильно стежить за будь-якими спробами торгівлі фантастичними створіннями. Після впровадження закону про Заборону експериментального розведення (1965 р.) виведення нових видів істот стало нелегальним.

Будь-який чаклун також бере певну участь у втаємниченні магічних звірів. Скажімо, власники гіпогрифів зобов’язані згідно з законом накладати на звірів розілюзнювальні закляття з метою деформації зору будь-якого маґла, який може їх побачити. Розілюзнювальні закляття необхідно накладати щоденно, адже ефект їхньої дії доволі швидкоплинний.

Коли ж трапляється найгірше і якийсь маґл побачить те, чого бачити не повинен, для виправлення такої ситуації найкраще застосовувати чари забуття. Їх може накласти сам власник виявленого звіра, однак у деяких складних випадках Міністерство магії відправляє на місце події команду фахових забуттяторів.

Службу дезінформації задіюють лише в найтяжчих випадках зіткнень між чаклунами і маґлами. Деякі магічні катастрофи й аварії настільки впадають у вічі, що їх неможливо розтлумачити маґлам без зовнішнього авторитетного втручання. У таких випадках служба дезінформації встановлює безпосередній контакт із маґлівським прем’єр-міністром для пошуків вірогідного немагічного пояснення подій, що сталися. Служба доклала неймовірних зусиль, щоб переконати маґлів у тому, що всі фотозображення лохнеського Келпі — це звичайнісінькі фальшивки, в результаті чого вдалося великою мірою пом’якшити вкрай загрозливу ситуацію.

Вищеописані заходи лише деякою мірою дають змогу зрозуміти весь масштаб і обсяг роботи, виконуваної Відділом нагляду й контролю за магічними істотами. Нам залишається лише відповісти на риторичне запитання, яке, як ми й самі чудово розуміємо, не потребує відповіді: чому ми всі, і як окремі індивіди, і як загальна спільнота, й надалі намагаємось захищати і переховувати магічних звірів, навіть абсолютно диких і неприборкуваних? Звісно ж, ми робимо це для того, щоб забезпечити майбутнім поколінням чаклунів і чарівниць можливість насолоджуватися їхньою незвичною красою і могутністю, як це було даровано й нам.

Пропоную вам свою працю як вступ до ґрунтовного пізнання безлічі фантастичних звірів, що населяють наш світ. На подальших сторінках описано сімдесят п’ять видів цих істот, хоч я не маю сумніву, що вже цього року буде виявлено ще якусь породу, внаслідок чого виникне потреба у п’ятдесят третьому доповненому виданні «Фантастичних звірів і де їх шукати». А насамкінець хочу додати, що я з величезним задоволенням думаю про те, що цілі покоління юних чарівників і відьом набувають глибоких знань і уявлень про життя фантастичнх звірів, яких я з любов’ю описую на сторінках цієї книжки.