Джоан Кетлін Ролінґ - Фантастичні звірі і де їх шукати

У цьому вступі я хотів би відповісти на кілька з найчастіше повторюваних запитань, які щотижня з’являються в моїй поштовій скриньці з часів першої публікації цієї книжки 1927 року. Перше з цих запитань найсуттєвіше — що таке «звір»?

Визначення «звіра» століттями викликало суперечки. Це може здивувати декого з учнів, які вперше вивчають магізоологію, але проблема окреслиться чіткіше, якщо ми розглянемо три роди магічних створінь.

Вовкулаки проводять більшість часу в людській подобі (чаклунській або маґлівській). Одначе раз на місяць вони перетворюються на диких чотирилапих звірів з кровожерливими намірами й відсутністю людського сумління.

Звички кентаврів різняться від людських: вони живуть на волі, не носять одягу, воліють триматися осторонь від маґлів і чарівників, проте дорівнюють їм за своїм розумом.

Тролі зовні нагадують людей, ходять на двох ногах, їх можна навчити кільком простим словам, але вони тупіші за найтупішого єдинорога і не володіють жодними магічними якостями за винятком дивовижної й надприродної фізичної сили.

Тож виникає запитання: які з цих створінь є «людськими істотами», тобто такими, які заслуговують усіх законних прав і можуть брати участь в управлінні магічним світом, а які — «звірами»?

Перші спроби визначити, які з магічних створінь мають називатися «звірами», були вкрай необдумані.

Згідно з декретом Бердока Малдуна, голови Чаклунської ради [1] Чаклунська рада передувала Міністерству магії. в XIV столітті, будь-якому членові магічної спільноти, що ходить на двох ногах, надавали статусу «людської істоти», тим часом як усі інші залишалися «звірами». В дружньому пориві він запросив усіх «людських істот» на саміт з чарівниками для обговорення нових магічних законів і з превеликим жахом виявив свій прорахунок. Уся зала зібрань була вщерть забита ґоблінами, що поприводили з собою стільки двоногих істот, стільки змогли знайти. Ось як описала це Батільда Беґшот в «Історії магії»:

Важко було щось розчути через крякучі крики діріколів, стогони авґурій і невгамовно-пронизливі співи фуперів. У той час, як чаклуни й відьми намагалися вчитатися в документи, розкладені перед ними, довкола, кривляючись і гигочучи, кружляли найрізноманітніші ельфи й феї. З десяток тролів почали трощити залу своїми довбнями, а баби-яги гасали скрізь у пошуках дітей собі на вечерю. Голова ради підвівся, щоб оголосити про початок засідання, але послизнувся на купі залишеного порлоками лайна і з прокльонами вибіг із зали.

Як бачимо, наявність у істоти двох ніг аж ніяк не гарантує, що вона захоче чи зможе брати участь у засіданні чаклунського уряду. Роздратований Бердок Малдун зарікся від подальших спроб залучити до Чаклунської ради усіх нелюдів магічної спільноти.

Малдунова послідовниця, мадам Ельфріда Клеґ, спробувала чіткіше окреслити визначення «людської істоти» в надії нав’язати тісніші контакти з іншими магічними створіннями. «Людськими істотами» вона проголосила тих, хто володіє людською мовою. Відповідно на наступну зустріч було запрошено усіх тих, хто був здатен порозумітися з членами ради. Але знову виникли ускладнення. Тролі, що навчилися від ґоблінів кількох простеньких речень, знову почали трощити залу. Джарви шугали під ногами членів президії ради і норовили кусьнути кожну литку, що траплялася на їхньому шляху. Окрім того, прибула велика делегація привидів (доступ яким за часів Малдуна було заборонено, адже вони не ходили на двох ногах, а ширяли в повітрі). Делегація привидів, однак, покинула зібрання, обурившись, як заявили вони згодом, тим, що «рада безсоромно зосередилась на проблемах живих істот, не враховуючи побажань мерців». Кентаври, які за Малдуна вважалися «звірами», а тепер, згідно з класифікацією мадам Клеґ, стали «людськими істотами», відмовилися прийти на засідання ради на знак протесту проти недопущення русаліїв, які, виринаючи з води, не могли спілкуватися жодною мовою, крім своєї русальської.

Лише 1811 року було узгоджено визначення, які задовольнили більшість магічної громади. Новопризначений міністр магії Ґроґен Стамп видав указ, згідно з яким «людською істотою» вважали «будь-яку істоту, яка володіла достатнім інтелектом для розуміння законів магічної спільноти і несла певну відповідальність за дотримання цих законів». [2] Виняток було зроблено для привидів, які заявили, що, як мінімум, некоректно класифікувати їх як людських істот, адже вони «своє вже відіснували». Саме тому Стамп утворив три підрозділи Відділу нагляду й контролю за магічними істотами: підрозділ звірів, підрозділ людських істот і підрозділ духів. Представників тролів було опитано за відсутності ґоблінів і визнано, що вони не зрозуміли жодного слова; відповідно, не зважаючи на їхню двоногість, їх було класифіковано «звірами»; русаліїв, що спілкувалися за посередництвом перекладачів, було вперше визнано «людськими істотами»; а от фей, ельфів і гномів, попри їхній людиноподібний вигляд, було рішуче віднесено до категорії «звірів».