Йоун Колфер - Список бажань

— Але, Повелителю, — наважився заперечити Вельзевул, — сьогодні по обіді повз Великий Каньйон проїздить автобус із суддями. Їх буде забагато…

Сатана звівся на задні. Його смугастий костюм, пошитий на індивідуальне замовлення, спалахнув блакитним, висвічуючи червоне сухожилля. Показуха, як завжди показуха, подумав Вельзевул.

— Мені начхати на тих суддів. Хто подасть на мене позов? Ніхто. Дай сюди це дівчисько! Ти читав її файл? Ти знаєш, що вона зробила зі своїм вітчимом? Блискуче. Просто незрівнянно.

Диявол заговорив лагідно. Оманливо. І підступно.

— Знайди її для мене, Вулику. Знайди її і принеси сюди. Мені байдуже, хоч надсилай до тунелю пошуковий загін. Знайди її…

Вельзевул очікував неминучої погрози.

— Бо коли не знайдеш, я оголошу конкурс на щойно звільнену посаду. — Він промовисто помовчав. — Твою.

Сатана підстрибцем рушив у куток панахати на шматки коров’ячу тушу. Аудієнцію закінчено.

Вельзевул рухався коридором на великій швидкості, обертаючи вилами на пару кожну зустрічну душу. Як і завжди, прощальне пронизливе сичання не додало йому гумору. Він ненавидів, коли Повелитель був у такому доставучому настрої. Йому потрібна була саме ця душа, жодна інша не влаштовувала. І Боже , поможи… Вельзевул нервово закліпав… Люцифере, допоможи демонові, який розчарував Сатану. Вельзевул заквапився. Ти не мусиш навіть думати про Боже ім’я в цьому приміщенні. Повелитель завжди якимось чином дізнається.

І що там такого неповторного в тій душі? Якесь ірландське дівчисько. Звичайно, вицупити душу з землі святих і вчених завжди було особливим таланом, але ті золоті часи давно минулися. Нині ірландців так само багато в пеклі, як і в Америці.

Вельзевул стрибнув у темний закуток, витягаючи зі складок своєї шовкової мантії чорного мобільного телефона. Гарненька штучка. Блискуча і вражаюча. Миїші підігнав йому кілька. Надсекретно. Навіть бос не знає. Ну, схитрував. Він-бо, до біса, демон.

На панелі телефона не було цифр. Лише кілька кнопок: приватна лінія. Була тільки одна істота, якій він телефонував. Вельзевул потримав свого бородавчастого пальця над кнопкою, а тоді натиснув. Вибору не було. На карту поставлено його покої. А знайти деінде пристойні апартаменти було пекельно важко.

Святий Петро невдаха. Як він таке велике святе цабе, то чому дійшов до того, щоб день у день сидіти біля воріт, тимчасом як решта розкошувала райськими фруктами? Чому Яків не може його підмінити? Чи Іван? Чи Юда, врешті-решт? Якщо хто й заборгував йому, то це Юда. Чимало хто вважає, що збирачеві данини взагалі тут не місце. Якби Петро не заступився за Юду, той і досі кружляв би в чистилищі поміж решти пересічних душ.

Петро розгорнув головну книгу. О, він би все віддав за потужний комп’ютер. За потужний сервер із численними робочими станціями. Проте до Раю зрідка потрапляють комп’ютерні шанувальники. Більшість їх виходять з іншого кінця тунелю, особливо ж відколи Люцифер оголосив акцію “Викупи свою душу через сто років”. Отож Петро й досі підраховував усе самотужки.

Система підрахунків була складна, створена протягом тисяч років. Звичайно, перелік гріхів поповнювався щороку. Особливо обтяжливими були дві нові категорії: члени хлопчачих угрупувань і пародіювальники.

Водночас система була доволі проста. Навіть якщо ти маєш на рахунку достатньо балів, що рятують тебе від пекла, це не означає, що ти потрапляєш прямісінько до Раю. На тебе чекають чистилище, лімб чи реінкарнація як нижчі форми життя. Якщо кількість балів близька до бажаної, ти потрапляєш на співбесіду до головного апостола. Усі кажуть, що він трохи поспішає натиснути кнопку відмови. Мільйони душ на нижчих рівнях моляться, що коли-небудь настане день і Петра звільнять.

Високо вгорі у блакитному небі, над Петровою головою, пульсував вихід з тунелю. Неповторне видовище, якщо на нього поглянути бодай одним оком, проте Петро навряд чи встигав зводити голову.

Душа вилітала з тунелю і повільно приземлялась на підлогу Петрового офісу. Святий водив пальцем по списку. Луїджі Фабрицці. Вісімдесят два. Природна смерть.

— Мі scusi , [2] Вибачте (італ.). — мовив італієць.

— За лінію, прошу, — автоматично промимрив Петро, випускаючи олівця додолу.

Містер Фабрицці поглянув донизу. Мідний люк виступав із мармурової плитки.

— О, твої результати надзвичайно добрі, Фабрицці, — проказав Петро чистою італійською, іще один маленький бонус від боса. — Праведний початок життя, та впродовж останніх десяти років ти був неперевершеним паскудою.