Похитуючись, я підійшов до струмка й занурив руку у воду, але нічого не сталося. Отрута була надто сильною. У мене потемніло в очах. Я ледве тримався на ногах.
«Шістдесят секунд», — казав Лука.
Я повинен повернутися до табору. Якщо я втрачу свідомість тут, моїм тілом повечеряє яке-небудь чудовисько. І ніхто ніколи не дізнається, що сталося.
Ноги набрякли свинцем. Чоло палало. Я, хитаючись, почовгав до табору, дорогою налякавши дріад.
— Допоможіть, — прохрипів я. — Будь ласка…
Дві німфи взяли мене попідруки й повели. Пригадую, як ми вийшли на галявину, якийсь вихователь голосно гукав на допомогу, кентавр просурмив у мушлю.
Потім усе смеркло.
Коли я отямився, в роті у мене була соломинка для коктейлів. Крізь неї я смоктав рідину, що за смаком нагадувала шоколадне печиво. Нектар.
Я розплющив очі.
Я напівлежав на ліжку в лазареті Великого будинку, моя перебинтована права рука нагадувала дубець. Аргус в ролі охоронця стовбичив у кутку. Аннабет сиділа поруч, підтримуючи склянку з нектаром, і прикладаючи рушника до мого чола.
— Ось ми й знову тут, — прошепотів я.
— Ідіоте, — відгукнулась Аннабет, і за її тоном я здогадався, як вона рада, що я отямився. — Ти був весь зелений, і шкіра твоя вже потроху сірішала, коли тебе знайшли. Якби не мистецтво Хірона…
— То пусте, — пролунав голос Хірона. — Просто в Персі міцна будова тіла.
Він сидів у головах мого ліжка у людській подобі, ось чому я не одразу помітив його. Нижня частина його тулуба чарівним чином перетворилася на інвалідний візок, а верхня красувалася в піджаку й при краватці. Він усміхався, але обличчя в нього було бліде й стомлене, як тоді, коли він ночами розбирав наші латинські опуси й виставляв оцінки.
— Як ти почуваєшся? — спитав він.
— Так, ніби мої нутрощі спочатку заморозили, а потім просмажили у мікрохвильовці.
— Нічогенько, якщо врахувати, що це була отрута підземного скорпіона. Тепер, якщо можеш, ти повинен докладно розповісти мені, що сталося.
Присьорбуючи нектар, я розповів їм усе.
У кімнаті надовго запанувала тиша.
— Я не можу повірити, що Лука… — Аннабет затнулась. Вираз обличчя в неї був розгніваний та засмучений одночасно. — Так. Так. Я можу повірити в це. Можливо, боги прокляли його… Після свого походу він так змінився…
— Про все це треба розповісти на Олімпі, — пробурмотів Хірон. — Вирушаю туди негайно.
— Але зараз Лука десь тут поруч, — сказав я. — Я мушу розшукати його.
— Ні, Персі, — похитав головою Хірон. — Боги…
— …не схочуть навіть чути про Кроноса, — обірвав я його. — Зевс проголосив питання закритим!
— Я розумію, Персі, це нелегко. Але ти не повинен тут-таки кидатися, щоб помститися. Ти не готовий.
Мені це не сподобалося, але частково я підозрював, що Хірон правий. Досить було глянути на мою руку, як ставало ясно, що втримати меча я ще не скоро зможу.
— Хіроне… пророцтво, отримане вами від Оракула… адже воно було про Кроноса? А що він сказав про мене? Про Аннабет?
Хірон підвів очі вгору.
— Персі, я не можу…
— Вам наказали нічого не розповідати мені, чи не так?
Кентавр глянув співчутливо, але сумно.
— Ти будеш великим героєм, дитя моє. Я підготую тебе якомога краще. Але, якщо я правильно уявляю шлях, який лежить перед тобою…
У небі прогримів грім, шибки у вікнах задзеленчали.
— Добре! — гукнув Хірон. — Чудово!
Потім він глибоко зітхнув.
— Боги мають свої причини, Персі. Погано знати забагато про своє майбутнє.
— Ми не можемо просто сидіти й нічого не робити, — заперечив я.
— Ми не будемо просто сидіти, — пообіцяв Хірон. — Але ти мусиш бути обережним. Кронос хоче, щоб ти ослабнув. Він хоче зруйнувати твоє життя, затьмарити твої думки страхом і гнівом. Не піддавайся йому. Терпляче тренуйся. Твій час прийде.
— Це якщо я проживу достатньо довго.
— Ти повинен довіряти мені, Персі, — мовив Хірон. — Ти будеш жити. Але спочатку ти мусиш вирішити, який шлях обереш у наступному році. Я не маю підказувати тобі правильний вибір…
У мене виникло відчуття, що якраз Хірон має цілком певну думку щодо обрання того чи іншого шляху, але зусиллям волі утримується від того, щоб не підказати мені.
— …але ти повинен визначитись, залишаєшся в Таборі напівкровок на весь рік або повертаєшся до світу смертних, до сьомого класу, і будеш приїздити лише на літо. Поміркуй над цим. Повернувшись з Олімпу я хотів би почути твоє рішення.
Я хотів сказати, що не згоден. Хотів ще поставити йому запитання. Але за виразом обличчя Хірона зрозумів, що дискусія завершена: він сказав усе, що міг.
Читать дальше