Корнелія Функе: Чорнильне серце

Проте кілька фей і двоє скляних чоловічків також вирішили нікуди не їхати з цього колись проклятого села — так їх зачарував цвіт дроку, духмянощі розмарину й вузенькі вулички, де кожен камінчик нашіптував їм свою давню історію.

І все ж до мікроавтобусів зрештою впурхнули й повмощувалися на спинках сірих сидінь аж сорок три феї. Каприкорн, очевидно, бив фей, як комарів. А от Дінь-Дінь не їхала з ними, та Меґі про це не дуже й шкодувала, бо вже встигла помітити, що фея Пітера Пена — неабияка вередуха. А крім того, оте її подзвонювання просто-таки діяло на нерви, а дзвеніла Дінь-Дінь майже без угаву, надто коли їй не давали того, що вона хотіла.

До автобуса Елінор сіли, крім чотирьох кобольдів, тринадцять скляних чоловічків обох статей, а також Даріус — читець-невдаха, читець-заїка. У покинутому й знов заселеному селі його вже ніщо не тримало. Для нього воно було сповнене надто болісними спогадами. Він запропонував Елінор допомогти відновлювати її бібліотеку, і тітка погодилась. (Меґі мала невиразну підозру, що Елінор потай мріяла вмовити Даріуса все ж таки почитати їй уголос, сподіваючись, що тепер, коли читцеві не загрожує Каприкорн, той читатиме без запинок.)

Коли від'їздили з Каприкорнового села, Меґі ще довго озиралася. Вона знала, що ніколи його не забуде, як іноді не забувають декотрих книжок, хоча читати їх було й страшно. А може, саме через те й не забувають.

Перед тим, як вирушити в дорогу, Мо ще раз стурбовано запитав був у доньки, чи вона не проти, якщо вони поїдуть спершу до Елінор. Ні, Меґі була не проти. Ба більше. Хоч як дивно, але її дужче тягло до тітчиної оселі, ніж до старого дворища, де вони з Мо мешкали останні роки.

На газоні за будинком — там, де Каприкорнові люди спалювали книжки, — все ще виднілася вигоріла пляма. Але попелу вже не було. Перше ніж його прибрали, Елінор наповнила м’яким сірим порохом слоїка з-під варення, і тепер він стояв на нічному столику біля її ліжка.

Багато з тих книжок, що їх чорні куртки просто поскидали з полиць на підлогу, вже знов стояли на своїх місцях, а декотрі лежали на робочому столі Мо, очікуючи, коли він одягне їх у нові палітурки. Але в самій бібліотеці полиці були все ще порожні, й коли Меґі з Елінор спинилися перед ними, дівчинка завважила в тітчиних очах сльози, хоч та й поквапилася їх стерти.

У наступні тижні Елінор робила багато покупок. Купувала вона книжки. Задля цього Елінор об’їздила всю Європу. З нею завжди був Даріус, а іноді до них приєднувався й Мо. Тоді Меґі лишалася у великому будинку вдвох із матір’ю. Вони сідали разом край вікна й спостерігали, як феї в’ють у парку гнізда — такі собі круглі споруди, що висіли в кронах дерев, ніби м’ячі. Скляні чоловічки оселилися на горищі, а кобольди повигрібали собі нори під великими старими деревами, яких у парку було безліч. Елінор наполегливо застерігала всіх від небезпек, що чигали на них за живоплотом довкола парку, але невдовзі феї вже літали вночі до озера, кобольди пробиралися до поснулих сіл на його берегах, а скляні чоловічки розбігались у високій траві на схилах сусідніх пагорбів.

— Та не тривожся так! — казав Мо, коли Елінор знов заходжувалась охати через таку їхню нерозважливість. — Зрештою, в тому світі, звідки вони прийшли, теж було чимало небезпек.

— Але він був інший! — зітхнула Елінор. — Там не було машин. А що, коли котрась із фей вдариться у вітрову шибку? Не було там і мисливців, які просто так, задля розваги смалять із рушниць у все, що рухається!

Про світ «Чорнильного серця» Елінор знала тепер усе. Мати Меґі списала багато паперу, щоб викласти свої спогади. Щовечора Меґі просила матір розповісти що-небудь іще, і тоді вони сідали вдвох біля столу, й Тереза писала, а Меґі читала, іноді навіть пробуючи намалювати те, що описувала мати.

Минали дні, й на полицях Елінор ставали все нові й нові чудові книжки. Багато з них були просто в жалюгідному стані, й Даріус, який почав складати опис друкованих скарбів Елінор, раз у раз переривав свою роботу й спостерігав, як працює Мо. Читець сідав неподалік і широко розплющеними очима дивився, як Мо скидав із зачитаної книжки її пошарпану обкладинку, зшивав розсипані сторінки, приклеював корінець і робив іще багато чого, потрібного для того, щоб книжка прожила ще багато-багато років.

Згодом Меґі вже не могла пригадати, коли саме вони вирішили залишитися в домі Елінор назовсім. Може, аж через багато тижнів, а може, ця ідея спала їм на думку вже першого дня. Меґі дісталась ота кімната з надто великим ліжком, під яким усе ще стояла її скринька з книжками. Ох, як їй хотілося почитати вголос матері свої улюблені книжки! Але тепер вона розуміла, чому батько й далі робив це вкрай рідко. І ось однієї ночі, коли Меґі знов довго не могла заснути, бо в темряві за вікном їй ввижалося Бастине обличчя, вона сіла до столу й почала писати, позираючи в парк, де на деревах світилися феї, а в кущах шаруділи кобольди.