Дара Корній - Зворотний бік сутіні

— Я знаю. Земля також прокинулася. До неї звернувся сам Шум.

— Шум? Ліс тобто? Тю! — Стрибог насмішливо дивився на сірого. — Тут усе горить, вода закипає в болоті, звірина в лісі від стужі гине, а ти мені про якогось Шума торочиш. Теж мені визначна подія!

Сірий сумно захитав головою. Стрибог не перестав його дивувати. Наче вже не теперішній безсмертний, а дурниці меле.

— Стрибоже, ти впевнений, що ти син Морока? — навіть сірого, здається, можна було вивести з рівноваги. — Верзеш казна-що. Невже не пригадуєш? У світі неврів існує два Шума — Зелений Шум і Батько Шум, батько і Зеленого Шума теж. А Батько Шум, дорогезний мій друже, — це тобі не добрий і довірливий перевертень Мирослад і не блазень Оракул. Він нам Птаху та Перуна просто так не віддасть. Як я цього не врахував? Думав, старий досі міцно спить у своєму старому болоті. Лишень велика сила та міць можуть його розбудити.

— Ану припини мене обзивати! — обурився невпевнено Стрибог. — Та все я знаю про твого Шума, тобто Батька, якщо хочеш точно, Батька Шума. І що? Він лишень дерево. А дерево добре горить. Дерево можна зламати, можна вирвати з корінням. Можна заморозити. Вибирай, що з дубом зробити? Бо це вже перебір, друже: і неврів не чіпай, і землю шануй, тепер от дуба тобі шкода.

Сірий мовчав, здивовано-сердито просвердлюючи Стрибога. А той не заспокоювався:

— Що знову не так? Давай, зосередься, сіра твоя голова, руки в ноги та вперед. Я придумав: ми викуримо цих двох голубків. Ну, гаразд-гаразд. Обіцяю тобі, що посаджу на місці спаленого дуба з десяток міцних дубків. Якщо тобі від цього легше стане, то й травички насію.

— Ну ти точно тупак, Стрибоже! І не ображайся, будь ласка, бо це доконаний факт. Ти взагалі міркувальник увімкнув, чи він трагічно і назавше заснув? Батько Шум — не просто батько Зеленого Шума, не просто собі дубочок. Він — син Дерева життя, посадженого Творцем. І те, що він прокинувся, не тільки сира матінка-земля знає, про це вже у Біловодді відомо. І кожна жива істота тепер слухає, що далі буде. Батько Шум просто так ніколи не прокидається. Того, хто хоч наміриться завдати йому шкоди, чекає…

— Я смерті не боюся. — Стрибог із викликом кинув слова в небо. Сірий його дістав. — От чому ти просив не знищувати світ неврів. Через Шума? Ти боїшся померти. Сірий брате, ти таки боїшся смерті? А може, забуття? Безіменний, безхатченко, безбатченко, бездітний. Той, хто відрікся від усіх заради чого? Мовчиш? Мовчи-мовчи! Що, твоє відступництво не таке вже і справжнє? Звісно! Що може чекати зрадника по смерті? Прокляття, забуття? Може, тобі організувати маленьку мандрівку у світ Відтіні. О, у нас там тих проклятих-зрадників, хоч греблю гати. Гарний приклад для наслідування, сірий друже. Хм…

— Мовчи, дурню, — сердито гаркнув сірий. — Теж мені, приклад для наслідування. Моя зрада — це моя справа. Філософія великого переходу до світу Гармонії — це не лишень слова. Це дії. Знання батька Сварога, якого ми щиро шануємо й наслідуємо, для усіх сірих не просто груба книга, Тестамент, як у темних та світлих. Це гармонія у Всесвіті, де немає місця ненависті та любові, яка породжує ту ненависть, зраді та приниженням, які приходять після задоволення, нема там болю, але нема й утіхи. Є гармонія у стосунках, беземоційна гармонія. І хто це про зраду патякає? Ліпше на себе глянь! Батька власного, рідний світ, навіть власну доньку зрадив. Коли то жінка для тебе стала важливішою від покликання та призначення? Коли вона собою тобі заступила все?

— Я не зраджував. Я кохав. Я не присягав ніколи нікому. І світлі прийняли це. І батько зрозумів мене. Бо ця клята сучка мене зачарувала. Тримала на короткому повідку, а тим часом зраджувала з Перуном. Ненавиджу обох. Чому мені ніхто раніше правди не відкрив? Аж поки вона мене не кинула… Ще винуватим зробила: «Чому я змогла не спокуситися іншими чоловіками? Тому що вони мені не цікаві. Чому ж ти зміг прийняти інших жінок?» Брехлива хвойда. А я ж майже покаявся та на колінах ладен був у неї пробачення просити.

— Ну-ну, — примирливо й улесливо заспівав сірий. — Якби тобі тоді про неї та Перуна правду розповіли, ти хіба повірив би? Як там у листі говориться: «Ціле життя в обмін на мить присутності». От і перевіримо, Стрибоже!

— Що? — Стрибог здивовано та розгнівано перепитував: — А ти звідки про листа знаєш? Посолонь нашептав? От старий олень. Світлий називається. Патякало, а не вчитель!

Сірий закотив очі. Стрибог його геть втомив за тих пару днів, що він ним опікується. Ревнивці втомлюють набагато більше, аніж навіть божевільні. Зате ними легко маніпулювати. З божевіллям трохи не так. От, наприклад, божевільний пень Оракул. Здається, зовсім здувся. Замкнувся у своєму світі та нікого не пускає. І чергова доза чарівного пійла не рятує ситуацію.