Дара Корній - Зворотний бік сутіні

— Ні, не так. — Мара відповідала спокійно і холодно. — Припни стихії, вражий сину. Зараз же! Бо я власноруч уярмлю тебе. Сили на це у мене вистачить.

— Цікаво, мо’, спробуємо? І як ти це робити збираєшся? Точніше, чим? Мо’, в Перуна його молот позичиш чи стріли? — глузливо відповідав Марі Стрибог, заплівши руки на грудях. — Ну-ну, чекаю! О Велика Володарко та Повелителько! О Маро!

— Перестань блазнювати, хлопче! Ти зараз не в найвигіднішій ситуації. Чи, може, захотів позбутися Перемінника? Його дозволено, крім самого власника, скидати ще одній особі — Повелительці Смерті. Ну? Припни стихії, забери з лісу свої вітри. Негайно!

Стрибог сердито поморщився та підняв вгору руки, зашептав собі під ніс замовляння — і темні брудні стежки потягнулися з боку вцілілого лісу до нього. Потяглися до його долонь, легко просочуючись через них у тіло. А одна, найчорніша, з розгону обкрутила його шию, він сердито захрипів, але за мить отямився. Сварга смерті повернулася на місце, запечатавши всередині тіла темні сила бога Стрибога.

— Задоволена? — Стрибогом гойднуло, він скривився від болю, але й далі зухвало дивився на ту, яка була його матір’ю.

— Ні. Не зовсім. Що ти коїш? Дай спокій тим, хто тобі нічого поганого не зробив. Чуєш?

— Припини, Маро. Тобі роль миротворця геть не личить. Не кидайся безглуздими словами. «Нічого поганого ніхто не зробив»… Відколи зрада стала називатися «нічим поганим»? Я все одно її вб’ю, якщо не зараз, то потім. Зрада — це злочин, а злочинців потрібно карати. Смертю.

— Яких злочинців? Ти про що? Я про світ неврів зараз. Що тобі такого зробив Чуй-ліс? Дерева поморозив, землю затопив, трави попалив… Що це? Помста? Кому?

— Так, це не помста. Це правосуддя, Маро! Хіба винен лікар, коли лікує хворого, що він водночас вбиває, допомагаючи. Одному допомагаєш, іншому шкодиш. — Стрибог злісно блиснув очима. Ніколи ще не почувався таким упевненим. Йому допомагала ладанка з Біловоддя, був твердо переконаний у власній правоті.

— Що ти таке верзеш? Ти себе чуєш? Який лікар, кого вбиває?

— Хвороба всередині хворого — це також живий організм. І лікар, лікуючи від неї, її ж вбиває.

Мара від почутого аж рота роззявила:

— Хто тобі вклав у голову таку дурню? То ти себе лікарем вважаєш? Санітар лісу, так? Вбивця лісу ти, а не лікар. Темні тебе шукають, бо і там нашкодив, світлі теж готові голову відгризти. Це який талант потрібно мати, щоби проти себе всіх налаштувати. Хіба так можна? А Мальва? Ти мав би бути поруч із донькою. Натомість вештаєшся хтозна-де і хтозна з ким. Так не годиться, сину. А ще на Птаху ображаєшся, навіть злишся, бо про Мальву тобі невчасно розповіла.

Стрибог театрально заломив руки:

— Ой, що це? Невже ідеальна матуся повчає непутящого сина? Не треба мені тут нотацій щодо батьківства читати. На себе краще глянь. Теж мені, взірець материнства. Моя донька у надійних руках. Сам Повелитель Морок її оберігає, як зіницю власного ока стереже. Так що, матусю, перестань корчити з себе дбайливу бабусю та займися краще своїми обов’язками. Йди там пооплакуй померлих чи шо. Мо’, кого зі смертних лобурів випадково вітром чи закляттям зачепило. А у мене набагато важливіші справи, аніж переливання з пустого в поро…

Не договорив. Мара вхопила його за руку, притягнула до себе. Стрибог від несподіванки ледве на ногах втримався. Вона вчепилася міцно, він навіть не намагався вириватися:

— Мальва у надійних руках? Що-о-о-о-о-о? Телепень ти, а не батько! Що ти собі думав, коли залишав добру, ніжну, світлу дівчину цьому темному засранцю? Як зіницю ока, кажеш? Тоді Морок — сліпий блазень. Він вирішив її по-своєму виховувати. Бачиш-но, надто норовлива у нього онука. І що він зробив, коли дівка відмовилася прогинатися під нього? Силою приволік її на понеділковий ритуал, на розглядини, так би мовити. А що? Для неокріпшого розуму кровні жертви — то гарне дозвілля. Та цього йому виявилося замало. І що придумав наш вигадник Мор? Майже силою мало не змусив Мальву випити з Чорнобогової чари. Але… То була б не моя онука і не учениця Птахи, якби легко здалася. Мальва почала говорити отими бридкими покрученими словами, яких так усі безсмертні не люблять. А оскільки Морок наклав на неї закляття-заборону щодо вживання таких слів, то… Мальва почала кашляти та її почало вивертати. Тож із ритуалу її прогнали, щоб не заважала іншим насолоджуватися кровію невинно забієнних жертв. А оскільки насилля над такою особистістю, як Мальва, у душі бунтарки породжує не паніку, а страх, який заставляє негайно діяти, то… Твоя донька нічого ліпшого не придумала, як утекти зі світу Відтіні. А як можна утекти зі світу Відтіні? Ну, синочку, увімкни уяву? Ворота не випустять. Літати Мальва поки не вміє. Ключ у світі Відтіні не працює. Залишається що?