Дара Корній - Зворотний бік сутіні

— Дякую, — спокійно промовив Стрибог.

Сірий Брат, посміхаючись, кивнув.

— Будь ласка. Я на твоєму боці, Стрибоже. Я на боці правди. Сірі вірять тобі й завжди допомагатимуть. Зараз я скажу тобі одну дуже важливу річ. Ти мусиш її запам’ятати. Ти — великий темний. Але панувати у темному світі, який зараз творить твій батько, Повелитель Морок, майже неможливо. Я говорю про зміни, про те, щоб молоді дівчата довіряли власним дідам, щоб мали в серці настільки потужну віру, яка б їх вела, направляла, однак не шкодила й не заводила на манівці. Бо! Забагато непотрібних обмежень, забагато такого, чого темний світ не потребує. Забагато заборон, щоб відкритися всім талантам кожного з темних. Старі боги давно мертві. І не роби такі невдоволені очі. І твій Чорнобог мертвий, і Білобог теж. А знаєш, коли мені відкрилася ця істина? Коли зникав світ Сонячної Мушлі. Він гинув не тому, що це сірі його довели, а тому, що світлі та темні намагалися втручатися… От і довтручалися… Скільки хвалебних ритуалів, що прославляють Чорнобога та Білобога, проводиться у наших світах! Безліч треб та подань на жертовники покладено, і кровних також. І що? Хтось зі старих богів хоч раз почув ваші благання? Це не булька луснула в когось під носом. Це гинув цілий світ… І відкрилася мені істина: Біловоддя порожнє, ані Білобога, ані Чорнобога там нема. Ні у вигляді лебедів, ані в людській подобі. Давні боги покинули наш Всесвіт, населили його нами й дозволили бути Вершителями. А ми? Більшість із нас досі спрагло витріщається в небо, вірить Оракулу, отому пеньку зашкарублому, котрий за гарну платню вшкварить таке розкішне пророцтво, що аж дух тобі перехопить. Хм… Знаєш, а може, Біловоддя взагалі не існує? Та про це не можна вголос розмірковувати, бо це зазіхання на природний стан речей та на Божу Благодать, котра тримає всі світи. Принаймні таке стверджують і світлі, і темні… Подумай про це, Стрибоже. Старі боги мертві. Віра потребує нових. А чим ти не новий бог?

Стрибог ошелешено дивився на сірого брата. У нього поки бракувало і сил, і терпіння, щоб осягнути почуте. Так, у деяких світах безсмертних називають богами. Особливо Перуна чи Мару… Але всіх без винятку безсмертних? Це перебір…

Сірий вів далі:

— Той, хто легко прощається з минулим, має майбутнє. Той, хто носить минуле на своїй спині, як найбільшу коштовність, хоч воно давно мертве, розклалося та гидко смердить, — приречений. Птаха — твоє минуле. Теперішній уклад у світі темних — твоє минуле. Мальва — не просто твоя донька, вона — твоє майбутнє. Це тобі та їй творити світи й віру.

— Слухай, сірий брате, якось мені зараз байдуже до майбутнього. Давай я буду вирішувати свої проблеми, коли вони з’являтимуться, — скривився невдоволено Стрибог.

Неподалік щось гучно ляснуло. Почулися голоси.

— Гаразд. Хто ж проти? Вирішуй. Та таки поміркуй над моїми словами. А зараз нам з тобою потрібно звідси забиратися. Незабаром тут стане багатолюдно. Лук для стріли собі сам роздобудеш. Підійде будь-який. Зрештою, можеш змайструвати своїми руками. Ти ж із чорнокруких. Коли терміново буде потрібен зв’язок — дій через Ягілку. Але це при конечній необхідності. Бо я старатимуся допомагати тобі без нагадувань. Йменням Сварожого кола прощаюся з тобою, могутній Стрибоже. Хай всевидяче око Творця береже твої ночі та дні.

Сірий брат вклонився. Стрибог у відповідь схрестив на грудях руки та вклонився теж. А коли підняв голову, сірого брата вже поруч не було.

— Йменням Сварожого кола вітаю тебе, Стрибоже, — за спиною почувся знайомий жіночий голос. Стрибог озирнувся.

Неподалік стояла Мара, грізна та сердита. Очі жінки горіли лихим вогнем. Стрибог криво посміхнувся. Він її не боявся.

— І тобі того самого бажаю, матусенько. Чого припхалася? Що, наскаржилися тобі на погану поведінку сина і примчала виховувати? Ще пальчиком мені погрози — ню-ню-ню, поганий-паскудний хлопчисько, у кут постав на гречку, і я відразу стану білим і пухнастим. Майже таким, як Птаха. Тю. Я й призабув. Та я ж таким був купу років? Ге, довбнею зрадженим. Де ж ти тоді шлялася, матусенько рідна, чому не попередила рідного сина? Ну?

— Усі слова світу зараз зайві, сину. Хай би що я тобі сказала, ти не віритимеш.

— А ти спробуй. Полай мене за знищені світи, за те, що пів Чуй-лісу виморив. А ще краще звинувать у всьому батька. Скажи, наприклад, таке: «Це все Морок, твій паскудний батечко. То все вплив його виховання, бо якби я займалася тобою, то ти був би геть іншим». У тому-то й проблема, мамцю. Якби займалася. Чому ж ти не займалася, га? Доля світів важливіша за долю рідного сина? А потім взяла й підсунула мене тій пришелепуватій брехусі Птасі. Що не так, може, матусенько рідна?