Джордж Мартин - Учта для гайвороння

Він подолав уже половину провулку, аж раптом камені бруківки задвигтіли в нього під ногами. «Ти ба, які мокрі та слизькі» — подумав він. Але справа, схоже, була в іншому. Серце чомусь скажено гупало у грудях.

— Що коїться? — запитав він, не розуміючи, з якого дива власні ноги наче розлилися під ним калюжею води. — Ніяк не второпаю!

— І ніколи вже не второпаєш, — відповів сумний голос.

Бруківка ринула вгору, міцно поцілувала в обличчя. Баш спробував покликати на допомогу, але голос кудись подівся.

Остання його думка була про Руженку.

Коли до пророка прийшли сказати, що король помер, він саме топив людей на Великому Вику.

Ранок був бляклий та холодний, море — сіре і холодне так само, як небо. Перші троє принесли свої життя Потоплому Богові без краплі страху, але четвертий був слабкий у вірі й почав боротися, коли легені заблагали повітря. Стоячи до пояса у прибої, Аерон ухопив голого хлопця, що намагався ковтнути повітря, за плечі й занурив його голову назад у воду.

— Май мужність, — мовив пророк. — Ми вийшли з моря, і до моря маємо повернутися. Відкрий рота і досхочу напийся благословення Божого. Наповни легені водою, щоб померти й відродитися. Не борися, бо добра не буде.

Або хлопець, чию голову тримали під водою, нічого не чув, або віра конче його зрадила, та він почав видиратися і хвицяти ногами так несамовито, що Аерон мусив покликати по допомогу. Четверо з його потопельників вибріли з берега, схопили небораку і потягли під воду.

— Господи Боже, потоплий за нас, — підніс молитву жрець голосом глибоким, наче море, — дозволь Емондові, слузі твоєму, відродитися з моря, як ти відродився. Благослови його сіллю, благослови його каменем, благослови його крицею.

Нарешті справу було зроблено — повітря більше не булькотіло з вуст, руки та ноги залишила сила. На морській мілині плавав долілиць слуга божий Емонд — блідий, холодний і умиротворений.

Лише тоді Мокрочуб усвідомив, що на всипаному камінням березі стоять уже не самі його потопельники, а ще й троє вершників. Аерон знав Сторча, гостропикого старого зі сльозавими очима, чиїм тремтливим голосом проказувала воля і закон у цій частині Великого Вика. Супроводжував його син Стефаріон і ще один молодик у вишневій киреї, підбитій хутром і пришпиленій на плечі візерунчастою пряжкою в вигляді чорно–золотого бойового рогу Діверів. «Хтось із Горольдових синів» — вирішив жрець, щойно побачив його. Троє високих та міцних, але пізніх синів народила Діверова дружина після десятку з гаком доньок, і люди казали, що ніхто на світі не відрізнить одного від іншого. Втім, Аерон Мокрочуб навіть і не намагався — хай то був Грейдон, Гормонд чи Гран, йому було до них байдуже, та й часу бракувало.

Аерон прогарчав короткий наказ; потопельники схопили мертвого хлопчака за руки та ноги і винесли вище від межі припливу. Жрець рушив слідом — голий, коли не рахувати перепаски з тюленячої шкури на сороміцьких місцях. Укритий сиротами, капотячи водою, він виплюхав на тверду землю через холодний мокрий пісок та викатане морем каміння. Один з його потопельників передав йому грубо виткану рясу з дерги, пістряво пофарбовану в зелене, синє та сіре — кольори моря та Потоплого Бога. Аерон вдягнув рясу і розпустив волосся. Чорне та вологе було те волосся, і жодне лезо не торкалося його від дня, коли господар його постав із моря. Волосся лежало на раменах, неначе накидка з грубих і кошлатих жмутів мотуззя, спадаючи нижче крижів. Аерон уплітав у нього морські водорості, а заразом і у свою переплутану, ані разу не підрізану бороду.

Потопельники колом оточили мертвого хлопця і почали молитися. Норджен качав руки туди–сюди, а Рус став на коліна і натискав на груди. Але всі розступилися, коли наблизився Аерон. Він розсунув холодні вуста малого пальцями і подарував Емондові цілунок життя, а потім ще один і ще, аж доки море не ринуло з рота і легенів. Хлопчина заходився кашляти і плюватися, очі його блимнули і розплющилися, повні страху.

«Ось і повернувся ще один.» Люди казали: то знак прихильності Потоплого Бога. Інші жерці час від часу втрачали людину в морі — ба навіть Тарле Тричі—Потоплий, котрого колись вважали таким святим, що обрали увінчати короля короною. Але Аерон Грейджой — ніколи. Він був Мокрочуб, який бачив підводні палати Господа і повернувся розказати про них.

— Вставай, — мовив він до хлопця, що плювався водою, і ляпнув його по голій спині. — Ти потонув і повернувся до нас. Бо що мертве — те вже не помре.