Джордж Мартин - Учта для гайвороння

— Ба постане… — Хлопця запопав лютий кашель, вода знову потекла з рота. — Постане знов…

Кожне слово йому відзивалося болем, але ж саме так влаштовано світ — людина мусить боротися, щоб вижити.

— Постане знов. — Емонд зіп’явся на ноги. — Тверде. І непохитне.

— Тепер ти належиш богові, — мовив Аерон до нього.

Інші потопельники зібралися навколо, і кожен подарував новачкові удар кулака та поцілунок — привітання у братстві. Один допоміг одягти грубу рясу в плямах синього, зеленого та сірого. Інший пхнув до рук кийка з плавникового дерева.

— Віднині ти належиш морю, і море озброїло тебе, — мовив Аерон. — Молімося, щоб твоя зброя лютувала в битві проти всіх ворогів нашого Господа.

Лише тоді жрець обернувся до трьох вершників, які спостерігали з сідел.

— Ви приїхали потонути, панове?

Сторч кашлянув.

— Мене топили хлопчиком, — мовив він, — а сина мого — на його іменини.

Аерон пирхнув. Та певно ж, Стефаріона Сторча віддали Потоплому Богові одразу після народження — про те не могло бути сумніву. Як і про спосіб «потоплення» теж — швидке занурення у купіль морської води, де немовля навряд чи й голівку замочило. Не диво, що залізян перемогли і принизили — їх, чия воля колись правила всюди, де чувся гомін морських хвиль.

— То не справжнє потоплення, — відповів він вершникам. — Хто не помер насправді, той не може сподіватися на воскресіння з мертвих. То навіщо ж ви приїхали, як не на те, щоб довести свою віру?

— До вас приїхав син князя Горольда зі звістками.

Сторч вказав на юнака у вишневій киреї. На вигляд йому мало бути років шістнадцять, не більше.

— Син, кажеш. І котрий саме? — запитав Аерон.

— Гормонд. Гормонд Дівер, з ласки вашої вірності.

— Шукай ласки Потоплого Бога — як шукаю її я. Тебе топили, Гормонде Дівере?

— У день моїх іменин, Мокрочубе. Батько послали мене знайти вас і привести до нього. Вони мають потребу бачити вас.

— Осьде я. Стою тут, просто на березі. Хай князь Горольд приходить і втішає очі.

Аерон узяв з Русових рук шкіряного міха, щойно наповненого водою з моря, витяг корка і ковтнув трохи.

— Я маю наказ привезти вас до замку, — наполягав юний Гормонд з сідла високого коня.

«Боїться спішитися, щоб ноги не змочити.»

— Я маю робити Божу справу.

Аерон Грейджой був пророк, слуга Божий. Не дрібним князькам ганяти його туди–сюди наказами, наче він — роб у їхній службі.

— До Горольда прилітав птах, — мовив Сторч.

— Маестерський птах з Пайку, — кивнув Гормонд.

«На чорних крилах — чорнії слова.»

— Круки літають над сіллю та каменем. Якщо є звістки, що стосуються мене, кажи тут і зараз.

— Ті вісті, що ми принесли, призначені лише вашим вухам, Мокрочубе, — мовив Сторч. — Про такі справи я не говоритиму тут і зараз, де повно зайвих людей.

— Ці «зайві люди» — мої потопельники, такі самі Божі слуги, як я. Таємниць від них я не маю, як не маю від свого Господа, перед чиїм священним морем стою зараз.

Вершники перекинулися поглядами.

— Та кажи вже, — мовив Сторч.

Юнак у вишневій киреї зібрав усю мужність і видихнув, просто і без манівців:

— Король помер!

Два прості слова, почувши які, здавалося, затремтіло саме море.

Чотири королі було на Вестеросі, та Аерон не мусив питати, котрого малий мав на увазі. Залізними островами правив Балон Грейджой і ніхто інший. «Король помер. Як таке можливо?» Аерон бачив свого найстаршого брата менше як поворот місяця тому, коли повернувся до Залізних островів після плюндрування Каменястого Берега. Сіре Балонове волосся наполовину збіліло, поки жерця не було вдома, і плечі зсутулилися більше, ніж коли лодії відпливали на північ. Та в іншому король здавався цілком здоровим.

Аерон Грейджой побудував своє життя на двох могутніх стовпах. Два коротких слова вибили з-під нього один. «Мені лишився тільки Потоплий Бог. Аби ж він зробив мене сильним та невтомним, як саме море.»

— Розкажи мені, як саме помер мій брат.

— Його милість перетинав міст на Пайку, впав і розбився на скелях унизу.

Грейджоєва твердиня стояла окрай головної частини острова; вежі та палати її були вимурувані на могутніх кам’яних столах, що витикалися просто з моря. З’єднували частини Пайку між собою мости: вигнуті дугами, різьблені з каменю, або хитливі, виплетені з конопляного мотуззя та дерев’яних дощок.

— А чи буяла над морем буря, коли упав король? — запитав Аерон.

— О так, — відповів юнак, — буяла, і страшна.